Зворотний бік сутіні - Дара Корній Зворотний бік

Скачать книгу

Ця потороча ще й не на таке заслуговувала. Завжди була гидким заздрісним каченям поруч із сестрицею Марою. Але оскільки була старшою, то чомусь вбила собі в голову, що має більше таланту, аніж сестра. Мара любила свою нестерпну старшу сестру, хоч та їй постійно дошкуляла: то волосся підпалить, то ослячі вуха за допомогою заклинання причепить, то поросячий хвіст замість носа прилаштує… Звісно, Навія ніколи не зізнавалася в тому, що це її рук діло, досить вправно перекладаючи вину на інших. Мара вірила сестрі і терпляче зносила кпини оточуючих. І так могло тривати вічно. Та втрутився Мор.

      Мара була його жінкою. Він це відчув відразу, щойно вона заговорила до нього. Спочатку був голос – мов шепіт струмочка, тоді він побачив чорні очі і… Не просто темряву в них – в очах горіли зорі, які усміхалися йому. Що там торочив його син Стрибог про те, що вибирає завжди жінка? Дурня. Вибирає завжди серце. І байдуже чиє – жіноче чи чоловіче… Його серце вибрало Мару. І Мор не стримався та «випадково» напоїв Навію настоянкою правди. У Ягілки на щось там – вже й не пригадає зараз, на що – виміняв. Та це й не важливо. І сп’яніла від правди Навія чесно розповіла Марі про всі свої витівки: як шкодила, скільки, коли і чому…

      Сестрі Мара все простила. Але Навія не простила знаття правди… Зате за Мару гарно помстилася Мальва, навіть не знаючи того. І коли Мор застав зеленокосу красуню Навію всю пожалену павуками та зміями, з обличчям у страшних бородавках, то навіть втішився… Йому, щоб допекти Навії, потрібна була чужа допомога. Так, безумовно, це було зроблено хитро, Навія начебто сама у всьому зізналася, а ось його онука ні з ким не радилася, вчинила просто по справедливості. Зухвальство, що межує з нерозсудливістю. Учинок безглуздий, порушення порядку і таке інше. Але Мору подобалося, ох, як йому це подобалося!

      Невже він таки перебрав із тиском на онуку? Він не міг повірити, що зламав її і вона з розпачу втопилася. Мальва не з тих. Вона – криця, вона така, як він. Вона – його онука, і тому вирішила перепливти Мертву ріку. Зовсім не вірячи в те, що Мертва вода ріки її вб’є. А може, це проклятий, підісланий Птахою, силоміць запхав дівчину у воду? Морок у це не вірив. Силою запхати сильну безсмертну у воду? Хіба що хитрістю…

      Зараз найбільше жалів, що особисто не проконтролював, коли знищували світ Чотирьох Сонць, спалювали Арату й Оселище Дива. Йому доповіли: усі мешканці загинули. Повірив. Хіба він міг не повірити власному сину? Ох, дурні пророцтва, які збуваються: «Та, що прийде від Арати, вкраде серце твого сина, полонить душу та знищить темний світ». Чому Оракул просто не сказав: «Вбий доньку жриці Арати зі світу Чотирьох Сонць, і все у тебе буде добре»? Звичка Оракулів говорити загадками завжди дратувала, але нічого з цим не міг вдіяти. Якби не ця клята світла Птаха, то б і син був зараз поруч, і онука лишилася живою. Якби міг, власноруч задушив би потвору.

      Мор підійшов до води. Схилився над плесом. Наставив долоню над поверхнею, мало не торкаючись її. Він уже не вперше намагався розмовляти з мертвою водою. Дожився. Великий Мор ходить берегом Мертвої

Скачать книгу