LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ще краще, повернення батька. Він обіцяв повернутися вже післязавтра.

      – Умгу. Та невже? Післязавтра? Ти впевнений, йолкі-матолкі?

      – Впевнений. Чому ні? А що ти маєш на думці, Леде? – насторожено перепитував Полель.

      – Що я маю на думці? – голос Леда зробився сумним, навіть трохи печальним. – Невже це тільки я бачу? Батько та матуся. Найрідніші! Ще вчора – дві половинки одного, а нині? Це пара рук, одна ліва, інша права, як і годиться, однак… Ці руки, брате, руки різних людей. Ба більше – чужих людей. Батько став якийсь мовчазний, замислений, весь у собі. І не помічає часто-густо, що у нього під носом коїться. От поцупив я одну з його стріл. І що? Не спохватився. Все торочить, що проблем у світах додалося, от і часу катма, бо потрібно про вічність дбати. А пригадуєш, брате, як торік мені влетіло лишень за намір впасти на хвіст сестрі, типу для екскурсії світами… І матінка то все відчуває, брате! І квіти її теж. Тобто мамині іриси. Ти бачив, що з ними твориться? Де це бачено: у Лади квіти гинуть, і які квіти?! А оці їхні безглузді мовчанки, коли вони усамітнюються? Так-так, я засранець, бо підслухав. Точніше, нічого було слухати. Бо можна слухати тишу. А мовчанку? Вона лише лякає, брате. І це не просто мовчанка закоханих, це мовчанка чужинців.

      Полель сумно зітхнув. Ох, як багато Мальва віддала б, щоб побачити зараз мармизу обережного та дуже правильного Полеля – принаймні так здавалося з його слів.

      – Ну шо, йолкі-матолкі?! – вже веселіше мовив Лед. – Ти зі мною, брате, а чи з вирію чекатимеш лелек? Я так думаю, що не випадково ця дівуля втрапила у наш світ.

      – Ой-ой! Це правда, Леде! Нічо в світі не відбувається випадково!

      – Анічогісінько, брате! – у тон зухвало відповідав Лед. – Тож вперед, мій вірний та добрий воїне світла!

      – Гаразд-гаразд. Вперед-вперед! – погоджувався Полель. – Лише обіцяй мені, братіку, що тільки-но гостя оклигає, як ми її спровадимо туди, куди вона сама захоче. Сам знаєш, у нас перебувати непосвяченим безсмертним заборонено. І це не проста заборона: давні заклинання, котрі оберігають світ Оранти від нечесного вторгнення, провокують смерть непосвячених.

      – Ну от, – підтримав радісно брата Лед. – Нарешті ти щось розумне сказав, йолкі-матолкі.

      – Ага. То я від тебе мудрощів набрався, – єхидно парирував Полель.

      – І якщо дівка не прокинеться і не пройде обряд відновлення, – провадив далі Лед, – то відправимо її, наприклад, в один із тих світів, де нема ані світлих, ані темних.

      – А хто є? – здивувався Полель.

      – Як хто? Сірі! Хай вони з нею валандаються! У них є досвід у відбиранні волі в молодих і ранніх.

      – Віддати сірим неокріпший дух?! – у голосі Полеля вчувалися нотки обурення. – Ти ж мені щойно геть інше товкмачив! Шпетив мене за недобрі наміри. Переконував, навіть трохи жалів дівчину. Братіку, що за подвійні стандарти! Віддати сірим? А відповідальність перед Всесвітом, рівновагою? Як ти мо’…

      – Ой, я тя прошу, я тя благаю, йолкі-матолкі, – сердито обірвав брата Лед. – Хто ж знатиме?

Скачать книгу