Скачать книгу

Вихреста: – Гайда!

      – Слухаю, пане осавуло. – До Тараса. – Чув? Дограєшся, парубче з вогнем!

      – Не із соломи, не згорю.

      – Наше діло тебе застерегти по-доброму, а там – сам дивись.

      Усі вже вихопилися за частокіл, а Вихрест, затримавшись у хвіртці, крикнув до Тараса:

      – Ей, ти?.. Забув! Пан слобідський полковник кличе тебе до себе. Казав, діло нагальне.

      – Прийду! – не дивлячись на Вихреста, буркнув Тарас.

      Постояв посеред двору, біля челядницької, випив квасу, що його подала йому жаліслива ключниця, і рушив було до хвіртки. Соломія зашелестіла спідницею поруч.

      – Змирися, парубче, і долі своїй покорися, – випроваджуючи його за хвіртку голосно – аби челядь чула, казала. – Не доводь пана осавула до гріха! Він у нас добрий, але й доброта має свої межі. Як і терпець. Що вдієш, Оксана не твоя суджена. Не судилося вам, хоч і кохаєтесь. Та й кажуть же люде: не з кожного стрічання чекай вінчання. Як у пісні співається:

      Не всі тії вінч аються,

      Що весною розвиваються,

      Не всі тії вінчаються,

      Що любляться та кохаються…

      – Гарна ваша пісенька, тіточко Соломіє, – зітхнув парубок. – Тільки я її і без вас знаю.

      Половина садів цвіте,

      Друга обсипається.

      Половина людей вінчається,

      А другая розлучається…

      – От і добре, що ти сю пісню знаєш, – аж пораділа ключниця. – Не треба мені довго тебе і вмовляти. Не нами це заведено, не нам його й кінчати.

      – Ви, тітко, співайте, як хочете, як знаєте, а я від свого не відступлюся!

      – Та воно, як той казав, і такечки, – озирнувшись, Соломія вже за хвірткою шепнула: – Знаю, любить тебе Оксана, молода наша осавулівна, та пан осавул на тебе чортом дихає. І не поганий він, а бач…

      – Хочу вас попрохати, тіточко Соломіє, бо за тим донцем забув і домовитись з Оксаною. Тож передайте їй…

      – Що ти, парубче, що ти! – замахала ключниця повними, засмаглими руками. – І не проси, бо не передам.

      Пан осавул мене зі світу зживе, як дізнається… – Озирнувшись, шепнула: – А куди Оксані вийти?

      – До млина, як стемніє…

      – Що ти, що ти! Таке вигадав! Іди собі геть, покіль здоровий та цілий! – шепотом: – Передам. Але ти мене не бачив, а я тебе.

      І зачинила важку дубову хвіртку, накинула гак у пробоєць і понесла своє пишне тіло до панського будинку.

      Тарас вийшов на шлях, що вів до слободи і, йдучи, думав, чого це його нагально кличе пан полковник слобідський? Не інакше, як осавул уже наскаржився на свого табунника, будуть гуртом умовляти, аби відступився від Оксани, а полковник ще й пристрашить вигнанням з паланки у світ за очі.

      Попрямував навпрошки через липову пущу. В липняку, хоч літо вже й спливало, усе ще пахтіло медом, гули дикі бджоли. То там, то тут никали бортники й викурювали з дупел бджіл, виламуючи стільники з медом. І від того в липняку ще дужче пахтіло медом, і дух був таким хмільним і п'янким, що голова млосно крутилася і в горлі гірчило.

      Вийшовши з липняка з легким хмелем в голові й

Скачать книгу