Ордер на любов (збірник) - Валентин Чемерис Історія України в романах

Скачать книгу

порадили поміняти паланку, що вони й зробили. (їх, до речі, поголили по-козацькому, чи як тоді казали, «по-черкаському», аби вони і зовні були схожими на козаків.) І загубилися на просторах запорозької вольниці збіглі, а Кіш уже щиро відповідав на енну скаргу пана Зарудного, що, на жаль, не відає де перебувають його селяни – можливо, вони в Польщу подалися чи в Литву, то хай би пан Зарудний ще їх і там пошукав!

      Ось тоді, як зачалося те листування Коша з паном Зарудним з Миргорода, курінний і порадив Тарасові поміняти місце проживання.

      – Тут ти у всіх на виду, і пан твій не заспокоїться, бо його нишпорки та вивідники доповідатимуть йому, що ти – серед козаків Полтавського куреня. Ще раптом схоплять тебе панські посіпаки й таємно із Січі вивезуть, зав'язавши у мішок… Траплялося й таке. Особливо з тими, хто ласий на дурничку випити і тоді нажлуктиться так, що аж у свого пана протверезіє… Та й узагалі, не привертай до себе уваги зайвої – спокійніше так буде. Тож щезни на якийсь там час. Куди? Та куди-небудь, аби подалі від Січі. Гайни на глухе прикордоння, де й перечекаєш недобру годину. А хочеш, направлю тебе до кума свого в Кальміуську паланку, наймешся там до козаків, літо попрацюєш, щось, дивись, ще й заробиш. А тим часом пан Зарудний заспокоїться і перестане слати нам свої супліки – жаль, що більше не передає горівки, книшів та пастили. Гарна в нього горівка!

      Так Тарас Чепурко – тоді вже січовий козак Кожум'яка – й опинився в Кальміуській паланці, найдальшій паланці Війська Запорозького низового на березі Золотої Річки…

      Посполитих у слободі було мало, два чи три двори, а то все жили тяглі зимівчани, котрі мали своїх коней, худобу, ватаги овець. Жили, як хотіли, не відаючи ні пана, ні наглядача, займалися торгівлею та рибальством. Слобода ділилася на «односумів», на артілі, котрі гуртом ловили рибу, в'ялили й солили її і возили на продаж. Усі, хто входив до артілі, отримували однакову суму від продажу риби, тому їх і називали односумами. Тарас і собі пристав до односумів, весну побродив у Кальміусі, тягаючи невода. І все було б нічого та побачив якось доньку осавула Савки Пишногубого то й втратив спокій. Моя і моя… Аби бути ближче до Оксани Пишногубівни найнявся до її батька пастухом. Тепер ось і має… Осавул ще й погрожує видати його тим, хто розшукує на Січі збіглих холопів!

      …Бульк! Бульк!.. Летять камінці в Кальміус та й летять. Але зрештою набридло й камінці шпурляти, встав, ходив між вербами, позираючи на хутір, що ген жовтів дубовим частоколом і намугикував:

      Ой, Кальміус-річка,

      Молодапе репеличка.

      Покохала перепела

      Молода перепеличка…

      Усього натерпівся, пильнуючи осавулів табун. І зграї вовків дозоляли, і напади ногайців, що були не кращі од сіроманців, відбивав, тому й спав в обнімку з гаківницею, знав холод, голод і спеку. Все терпів, бо хотів бути поруч з Оксаною. Чи бодай хоч бачити її зрідка. Дівчина теж була не байдужою до нього, це втішало і вселяло в хлопцеву душу

Скачать книгу