LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Як люлька й тютюнець,

      то йому й байдуже.

      Він те тільки й знає —

      коли не п'є, так воші б'є,

      а все не гуляє!

      Годували раз на день – абияк. Сміючись, отаман казав:

      – Запорожці як малі діти: дай багато – усе з'їдять, дай мало – довольні будуть.

      Ідучи в похід брали з собою кілька горщиків тетері, толокна (круто звареної каші), пастерми (висушена та вив'ялена баранина) і цим вдовільнялися. Горілки ж у походах не пили – під страхом смертної кари!

      З півроку побув Тарас козаком у січовій залозі і таке життя йому, молодому та безжурному, навіть аж до смаку припало, тож так збирався й далі козакувати. Та й курінний отаман до нього придивляючись, підбадьорливо покашлював-покахикував:

      – Гарним будеш козаком, – казав бувало Тарасові. – Старайся, хлопче, ще і ще, побудеш синком, а там і на значного козака тебе благословимо.

      І побажав так служити товариству, аби козаком характерником стати.

      Що таке характерник?

      А це такий козак, який «все бачить». Навіть за тисячу верст – бо дзеркала має для інших невидимі. А ще тямить говорити зі звіром і птицею. І гаддя його слухає. Він і з чортом може побалакати та укласти з ним, як треба, угоду, хоч козак завжди ближче стоїть до Бога. А з Господом він розмовляє через спів та гру на кобзі. Характерників не бере проста куля, а тіко срібна, вони ловлять розпечені кулі та ядра голими руками, не бояться вогню. Можуть жити під водою, можуть пройти крізь вогонь, що охороняє рай. Можуть вовком перекидатися або кішкою, ще й говорять аж дванадцятьма мовами – отакі вони, характерники! І Тарас старався, до всього придивлявся, усьому навчався, слухав старших, службу військову справно ніс і все було добре і думав він, що так і буде з року в рік – доки він, дасть Бог, характерником стане. Бодай і на схилі літ. Аж якось курінний йому й каже: ось що, Тарасе Кожум'яко, надійшов до Коша лист від твого пана з Гетьманщини абиштового товариша Миргородського полку Йосипа Зарудного, у якому він повідомляє Кіш, що від нього селяни його втекли на Січ, називає їхні хвамилії і прізвиська, і твою теж. Хоч ти вже й не Чепурко, а Кожум'яка та все дно гайни куди-небудь від гріха подалі. Люди Зарудного на Січі колобродять, упізнають – доведеться тебе видавати їм. А Кіш ще нікого не видавав і не збирається таке свинство робити, тож краще тобі податися в паланку і там перечекати… Це вже пізніше Тарас дізнається, що й справді у скарзі до Кошу Йосипа Зарудного писалося, що він, Тарас Чепурко, а тепер Кожум'яка служить в Полтавському курені. Видно пан Зарудний мав на Січі вуха і очі, адже все безпомильно знав про своїх втікачів, називаючи кожного та сповіщаючи, де він і в кого переховується, в якій паланці, у якого козака в робітниках ходить.

      Козаки розповідали (а на Січі всі про всіх і все знали, бо там ніхто не таївся, всі жили на виду у всіх), що поміщик Зарудний прислав на Січ своїх людей, кріпаків-сищиків (не кріпаків, себто не підневільних козаки могли при нагоді й побити), нишпорків стовухих і

Скачать книгу