LITMIR.BIZ

Скачать книгу

похилив голову, як людина, пригнічена тяжким горем або приголомшена несподіваною радістю.

      – Я казала тобі, Ніколя, і ще раз скажу, – мовила дівчина, смикаючи Пуссена за рукав його зношеної куртки, – я ладна заради тебе віддати життя, але я ніколи не обіцяла тобі, поки я жива, відмовитися від свого кохання.

      – Відмовитися від кохання? – скрикнув Пуссен.

      – Якщо в такому вигляді я покажуся іншому, ти мене розлюбиш. Та й сама я вважатиму, що негідна тебе. Скорятися твоїм забаганкам – це так просто і так природно! Твою волю, коханий, я виконую з гордістю і радістю – навіть якщо мені не хочеться. Але робити це для іншого! Яка бридота!

      – Прости мене, моя Жілетто, – сказав художник, упавши перед нею навколішки. – Атож, краще я збережу твоє кохання, ніж досягну слави. Для мене ти дорожча, аніж багатство й почесті. Викинь же мої пензлі, спали ескізи. Я помилявся. Моє покликання – кохати тебе. Я вже не художник, я просто закоханий. Хай усе воно згине – і мистецтво, і його таємниці!

      Жілетта милувалася коханим – щаслива, зачарована. Вона почувала себе царицею, бачачи, як заради неї він зрікається мистецтва і кидає його їй до ніг.

      – Але цей художник – зовсім старий дід, – знову заговорив Пуссен. – Він бачитиме в тобі лише прекрасну форму. Твоя краса бездоганна!

      – Чого не зробиш заради кохання! – вигукнула Жілетта, уже готова поступитися своєю сором’язливістю, щоб винагородити коханого за всі жертви, які він їй приніс. – Але тоді я загину, – провадила Жілетта. – О, загинути ради тебе! Хіба це не чудово? Але ти покинеш мене. О, яка все-таки погана думка прийшла тобі в голову!

      – Справді мені спало таке на думку, а я ж кохаю тебе, – мовив він з деяким каяттям у голосі. – Виходить, я негідник.

      – Може, порадитися з дядечком Ардуеном? – запитала Жілетта.

      – О ні! Хай це лишиться таємницею між нами.

      – Ну, гаразд, я піду, але ти зі мною не заходь, – сказала вона. – Стій за дверима з кинджалом напоготові. Якщо я закричу, вбіжи і вбий художника.

      Пуссен пригорнув Жілетту до грудей – він уже думав тільки про мистецтво.

      «Він не кохає мене більше», – подумала Жілетта, коли залишилася сама.

      Вона вже шкодувала, що погодилася. Але незабаром її опанував жах, болісніший, ніж це каяття. Страшна думка зродилася в серці Жілетти, й вона марно намагалася прогнати її. Їй раптом здалося, що сама вона вже менше любить художника, відтоді як запідозрила, що він менше гідний поваги.

      II

      Катрін Леско

      Через три місяці після першої зустрічі з Пуссеном Порбус прийшов навідати свого вчителя Френхофера. Старий переживав напад того глибокого і несподіваного розпачу, причиною якого, коли вірити математикам від медицини, є погане травлення, вітер, спека або набряк у підребер’ї, а на думку спіритуалістів[21] – недосконалість нашої духовної природи. Насправді Френхофер просто втомився, закінчуючи свою таємничу картину. Він знеможено сидів у просторому кріслі з різьбленого дуба, обтягнутому чорною шкірою, і, не змінюючи своєї меланхолійної

Скачать книгу