LITMIR.BIZ

Скачать книгу

вже тогді міркуй!»

      Послухавши Еней Охріма,

      Укрившись, на полу ліг спать;

      Но лупав тілько все очима,

      Не міг ні крихти задрімать.

      На всі боки перевертався,

      До люльки разів три приймався,

      Знемігся ж, мов і задрімав.

      Як ось Анхіз йому приснився,

      Із пекла батечко явився

      І синові таке сказав:

      «Прокинься, милеє дитятко!

      Пробуркайся і проходись,

      Се твій прийшов до тебе батько,

      То не сполохайсь, не жахнись.

      Мене боги к тобі послали

      І так сказати приказали:

      Щоб ти нітрохи не журивсь,

      Пошлють тобі щасливу долю,

      Щоб учинив ти божу волю

      І швидше в Рим переселивсь.

      Збери, всі човни, що остались,

      І гарно зараз їх оправ;

      Придерж своїх, щоб не впивались,

      І сю Сіцілію остав.

      Пливи і не журись, небоже!

      Уже тобі скрізь буде гоже.

      Та ще, послухай, щось скажу:

      Щоб в пекло ти зайшов до мене,

      Бо діло єсть мені до тебе.

      Я все тобі там покажу.

      І по Олімпському закону

      Уже ти пекла не минеш:

      Бо треба кланятись Плутону,

      А то і в Рим не допливеш.

      Якусь тобі він казань скаже,

      Дорогу добру в Рим покаже,

      Побачиш, як живу і я.

      А за дорогу не турбуйся.

      До пекла навпростець прямуйся

      Пішком, — не треба і коня.

      Прощай же, сизий голубочок!

      Бо вже стає надворі світ;

      Прощай, дитя, прощай, синочок!..»

      І в землю провалився дід.

      Еней спросоння як схопився,

      Дрижав од страху і трусився,

      Холодний лився з його піт;

      І всіх троянців поскликавши,

      І лагодитись приказавши,

      Щоб завтра поплисти як світ.

      К Ацесту зараз сам махнувши,

      За хліб подяковав, за сіль,

      І, там недовго щось побувши,

      Вернувся до своїх відтіль.

      Ввесь день збирались та складались;

      І світа тілько що дождались,

      То посідали на човни.

      Еней же їхав щось несміло,

      Бо море дуже надоїло,

      Як чумакам дощ восени.

      Венера тілько що уздріла,

      Що вже троянці на човнах,

      К Нептуну на поклон побігла,

      Щоб не втопив їх у волнах.

      Поїхала в своїм ридвані,

      Мов сотника якого пані,

      Баскими конями, як звір.

      Із кінними проводниками,

      З трьома назаді козаками,

      А коні правив машталір.

      Була на йому біла свита

      Із шаповальського сукна,

      Тясомкою кругом обшита,

      Сім кіп стоялася вона.

      Набакир шапочка стриміла,

      Далеко дуже червоніла,

      В руках же довгий був батіг;

      Їм грімко ляскав він із лиха,

      Скакали коні без оддиха;

      Ридван, мов вихор в полі, біг.

      Приїхала, загримотіла,

      Кобиляча

Скачать книгу