ТОП просматриваемых книг сайта:
Микола Джеря. Іван Нечуй-Левицький
Читать онлайн.Название Микола Джеря
Год выпуска 0
isbn
Автор произведения Іван Нечуй-Левицький
Жанр Зарубежная классика
Издательство Public Domain
Микола з батьком одбули три днi панщини, на четвертий пiшли жати своє жито, незважаючи на те що осавула звечора знов загадував на панщину, на згiннi днi; тi згiннi днi, що вся громада повинна була одроблять — то за чередника, то за титаря, котрi були вольнi од панщини, то за якийсь, вигаданий паном, шарварок, — пан одкладав на жнива, коли було й без того багацько роботи. Людське жито вже сипалось, а осавула все загадував на панщину на панський лан, щоб хапати своє жито та пшеницю.
Микола, замiсть панського лану, вийшов на своє поле; вiн стрiвся з людьми i тих намовив жати своє жито. Тiльки що вони зайняли постатi, од панського лану на конi вже катав конем до них осавула.
— Чому ви не йдете на лан, сякi-такi? — крикнув осавула.
Всi мовчали; Микола обiзвався:
— А тим, що ми вже одробили панщину, — сказав вiн.
— А згiннi днi хiба забув? — знов крикнув осавула i знов налаяв Миколу.
— Згiннi днi одробимо восени; он подивись лиш! Наше жито вже сиплеться; через день, через два воно вже вклякне! — промовив Микола.
Всi женцi стояли мовчки; в їх руках наче заклякли жменi жита та серпи; всi поглядали то на осавулу, то на Миколу.
Осавула замахнувсь на Миколу нагайкою. Микола одскочив у жито, пiднявши серп угору. Осавула круто повернув коня й покатав на панський лан.
— Боже мiй милосердний! — промовив старий Джеря. — Що ж оце ми наробили? Буде ж тепер нам!
Декотрi чоловiки дов’язували снопи, декотрi рушили до панського лану. Коли це на полi з’явився, нiби птиця, панський баский кiнь; на конi сидiв пан Бжозовський i лупив коня батогом. Осавула ледве встигав бiгти за ним i немилосердно толочив жито.
Всi люди стояли як укопанi, познiмавши шапки. Бжозовський прикатав, крикнув як несамовитий на людей, кинувся до Миколи й почав перiщить його батогом. Всi люди позабирали клунки з хлiбом i поплентались на панський лан. Пан звелiв привести їх усiх увечерi на економiю. На економiї їх усiх вибили рiзками, вибили й Миколу, вибили навiть старого Джерю перед його очима.
Микола вийшов на панський двiр i люто показав кулак, обернувшись до панського двора; старий Джеря йшов, низько похнюпивши голову. Обидва вони мовчки пiшли додому. Дома вони розказали за все Джерисi й Нимидорi. Мати й невiстка почали плакати.
Пишно викотився повний мiсяць з-за гори й освiтив ясним свiтом Вербiвку. Всi верби було видно, як удень.
Надворi стало ясно, хоч голки визбируй. Сiм’я довечеряла й сидiла мовчки на призьбi.
— Ходiмо, Нимидоро, жито жать! — промовив Микола. — А ви, тату й мамо, лягайте спати. Як пропаде жито, що ми будемо зимою їсти?
Нимидора встала, знайшла серпи, i вони обоє рушили на поле. Все поле жовтiло проти мiсяця, як удень. Все тiло в Миколи болiло й щемiло, болiла й душа його, але вiн мусив гнути спину. Нимидора кинулась на жито з серпом, як огонь на суху солому, i так працювала, так швидко жала, як огонь швидко їсть суху солому.
Високо покотивсь мiсяць на небi. Микола з Нимидорою склали два полукiпки жита