ТОП просматриваемых книг сайта:
Микола Джеря. Іван Нечуй-Левицький
Читать онлайн.Название Микола Джеря
Год выпуска 0
isbn
Автор произведения Іван Нечуй-Левицький
Жанр Зарубежная классика
Издательство Public Domain
— Я родом з присiлка Скряпчинцiв, — промовила Нимидора. — Моя мати вмерла й покинула мене маленькою. Я й не пам’ятаю своєї матерi: але як почну думати та нагадувать, то менi здається, що моя мати була висока та чорнява, гарна з лиця, краща од усiх молодиць, скiльки я бачила їх на свiтi, в доброму намистi, в червонiй з торочками хустцi на головi та жовтих сап’янцях. I тепер, де вгляджу високу чорняву молодицю в червонiй хустцi та жовтих чоботях, то менi здається, нiби я побачила рiдну матiр. Як була я малою, то менi було не раз сниться, що моя мати чеше менi коси, вплiтає червонi кiсники, вбирає мене в квiтки та в стрiчки, голубить та жалує мене. Мiй батько жив недовго й покинув мене сиротою. Мене взяв до себе дядько.
Я жила в дядька, доки пiдросла. Дядина моя була для мене дуже люта. Вона своїх дiтей жалувала, давала їм гостинцi, а мене все обминала. Оце було її дiти пустують, вона на їх сердиться, а на менi згонить злiсть. Вона мене й лаяла гiрше, i била гiрше, нiж своїх дiтей. До своїх дiтей було ледве доторкнеться долонею, а мене так лусне, що я не знала, де й дiтись. Нiколи я не носила нової одежi, нiколи я не мала нових кiсникiв, нової спiдничини; латана сорочка все було свiтиться на моїх плечах. Я було дивлюсь, як дядина голубить своїх дiтей, та все думаю про свою матiр: якби була жива моя мати, вона б мене пожалувала й гостинця менi принесла б, i вишила б менi квiтками сорочку, i накупила б менi стрiчок та квiток. Було ляжу спати, плачу та думаю про свою матiр, то менi й сниться моя мати такою, як я собi її пригадувала.
Пiдросла я; мене один чоловiк найняв за няньку за три копи грошей та за сорочку на рiк. Господи! як я помордувалась з його малими дiтьми. Було хазяйка посадить менi на руки опецькувату дитину, а я ще й сама опецьок, сливинь дитина! Трохи не пiдвередилась тими дiтьми. Хазяїни пiдуть на поле, а мене покинуть дома з дiтьми. Дивлюся я, чужi дiти бiгають, гуляють в цiцi-баби, в хрещика, купаються, а менi не можна й одступать од дiтей. Господи, як менi хотiлось погуляти та побiгать! Якби була жива моя мати, i я гуляла б з дiтьми. «Ой мамо моя, доле моя! Нащо ж ти мене такою малою покинула?» — було, думаю я. Я ввесь свiй дитячий i дiвчачий вiк поневiрялась в чужiй хатi, у чужих людей i не зазнала ласкавого слова.
Стала я дiвкою й найнялася за наймичку в одного багатого чоловiка. Хазяїни були люди добрi, та не було менi вiльного часу нi поспiвать, нi потанцювати, нi сорочок хмелем повишивать. Од ранку до вечора робота та робота, а прийде нiч, упадеш на голу лаву та й заснеш як мертва. Тiльки почне на свiт благословиться, хазяйка сама лежить, а мене будить корову доїти та до череди гнать. Було вийду на подвiр’я з дiйницею — соловейки щебечуть, аж садки розлягаються, небо ледве починає червонiть. Я сяду доїти корову, а менi здається, що я стою коло припiчка; в печi палає полум’я, а я висовую горщик з печi. Дою корову й сплю. Якби була жива моя ненька, вона б не будила мене вдосвiта з теплої постелi.
Нимидора замовкла й схаменулась, їй стало чудно, що вона розказує за себе хлопцевi, котрого побачила вперше; але як глянула вона на його чорнi очi, то їй знов схотiлось говорити про свою лиху долю.
—