Сині етюди - Хвильовий Микола

Скачать книгу

взнав, що товариш Жучок, хоч i жучок, i «кiт у чоботях», але i їй буває сумно й буває не буває:

      – Дзуськи!

      Тодi менi кирпатенький носик розказав, що їй не 19, як ми думали, а цiлих 25 лiт, що в неї вже було байстря i це невеличке байстря —

      – повiсив на лiхтарi козак.

      Це було на Далекiм Сходi, але це й тепер тяжко. Це було на Далекiм Сходi, коли вона пiшла по дорозi за отрядом. А то була козача помста.

      …Я згадав снiговий степ.

      …Iшла мжичка.

      …Була одна сiра дорога й темнi силуети будiвель.

      А втiм, це не диво, що дитину на лiхтарi повiсили: було ще й не таке.

      Я не збираюсь у вас викликати сльозу.

      А от маленький подвиг – це без сумнiву. А чий? —

      – Ви подумайте.

      …Товариш Жучок N 2,

      N З, N 4,

      i не знаю, ще скiльки є.

      Товариш Жучок N 1 нема.

      Зник «кiт у чоботях» у глухих нетрях республiки.

      Зник товариш Жучок.

      …Ходить «кiт у чоботях» по бур’янах революцiї, носить соняшну вагу, щоб висушити болото, а яке – ви знаєте.

      Так:

      – пiп охрестив Гапка (глухе слово, а от гаптувати – вишивати золотом або срiблом – це яскраво).

      Ми назвали —

      – товариш Жучок.

      А iсторiя назве —

      – «кiт у чоботях».

      Кiт у чоботях – тип. Точка. Коротко. Ясно.

      Все.

      ЮРКО

      На Донеччинi – завод.

      Уночi над заводом темно й недосяжно думає небо. Проливається на небо золото золотого шлаку – тодi в посьолку сниться…

      На нiчнiй змiнi були: Остап, Юрко. Юрко: гори Юри (Швайцарiя), юрта, за юртою тайга – холодна, в снiгах: бори, бори, i нема їм краю.

      Був Перекоп; а пiсля Перекопу Юрко сказав:

      – Або в завод, або за кордон революцiю робити.

      Послали в завод.

      Уночi над заводом, мабуть, проходять хмари; коли з пiвночi – вiдходять до моря, коли зi сходу – на запорiзький степ.

      …Цех. Вийшли. Пiзно.

      Мовчазно шумiли машини в таємнiм напруженнi. Зникали постатi за машинами: носили залiзо. З гасом стояв дух заводської ночi – глибокої, як море бiля японського берега.

      Iшли: Юрко, Остап – люди однаковi, люди рiзнi. (Проходили днi – холоднi й теплi, близькi, далекi… люди однаковi, люди рiзнi).

      Над посьолком люкс, над заводом нiч. Що думає нiч?

      Остап брав великi кроки, Юрко вiдставав. Дивився на саженну постать Остапову…

      – …Так, як почнеш шукати правди, то, гляди, i залiзеш у кривду. А чоловiк я темний, хоч i пролетарiат. Ну, а Наталка хай ходить до вас, я нiчого не iмiю. Лиш би не в шалапути, не люблю я їх: по-свинячому шукають правди, богородиць наробляють – один розбрат.

      …Одчинить дверi Наталка, трiшки заспана, теплий жiночий дух вiд неї. У неї ноги трiшки колесом i, як у молоденької дiвчини, зiтхання.

      – …Був я в партизанах. Ще з Махном ходив, а що до чого й досi не добрав. Така вже вдача: як вип’ю пляшку, то й за власть совiтiв. Бiльшовикiв подавай – i квит.

      Юрковi було образливо, а Остап говорив:

      – Моє яке дiло; хтось добере – нас чимало. А Наталка хай у ячейку ходить, я нiчого не iмiю.

      Болото закумкало нiч. Де болото? То – жаби.

      Коли увiйшли в дверi, Наталка в однiй сорочцi зустрiла. Спитала:

      – Товаришу

Скачать книгу