LITMIR.BIZ

Скачать книгу

– це муралi революцiї.

      I сьогоднi, коли голубине небо, коли вiтер стиха лоскоче мою скроню, в моїй душi васильковий сум. ?

      Так! Я хочу проспiвати степову бур’янову пiсню цим сiреньким муралям. Я дуже хочу, але —

      – Я не можу: треба, щоб була пiсня пiсень, треба, щоб був —

      – Гiмн.

      Тому й васильковий сум: хiба я створю гiмн «коту в чоботях», щоб понести цей гiмн у глухi нетрi республiки? Хiба я створю гiмн?

      От її одiж:

      – Блюза, спiдничка (зимою стара шинеля), капелюшок, чоботи. Блюза колiр «хакi», без гудзикiв, колiр «хакi» – це ж зелений, а вся революцiя стукає, дзвенить, плужить, утрамбовує по ярках, по бур’янах, бiля шахти – де колiр «хакi».

      Вся революцiя без гудзикiв, щоб було просторо, щоб можна розправитись, зiтхнути вiльно на всi легенi, на всi степи, на всi оселi…

      – На ввесь свiт!

      Спiдничка теж «хакi», а коли й не так, то все одно так, бо колiр з бур’янiв давно вже одбився в нiй. Так, i спiдничка теж «хак»". Вона трiшки подерта спереду, трiшки ззаду, трiшки по боках.

      Але спiдньої сорочки не видно, бо революцiя знає одну гармонiю фарб: червiньковий з кольором «хакi», тому й сорочка була зелена – тiнi з бур’янiв упали на сорочку.

      От.

      – Капелюшок… а на нiм п’ятикутна зоря. Цього досить? А то ще: пiд капелюшком голена голова – не для моди, а для походу, для простору.

      I нарештi —

      – чоботи.

      Ну, тут ясно: подивiться на малюнок, той, що за дитинства.

      Досить?

      А тепер про її зовнiшнiсть, а потiм – про неї…

      …Зовнiшнiсть.

      Русява? Чорнява?

      Ясно – жучок.

      А втiм, це не важно…

      …Очi… ах, цi очi… Я зовсiм не роман пишу, а тiльки маленьку пiсню.

      Але треба й про очi.

      Очi —

      – теж жучок.

      Iще дивiться на її очi: коли на бузину впаде серпневий промiнь – то теж її очi.

      А от нiс (для баришень скандал!)… нiс – головка вiд цвяшка: кирпатенький («Кирпик!» – казали й так, поза очi тiльки).

      Ну, ще зрiст.

      Ясно: «кiт у чоботях».

      А втiм, я зовсiм не хочу iдеалiзувати товариша Жучка, я хочу написати правду про неї – уривок правди, бо вся правда

      – то цiла революцiя.

      Тепер мiй читач чекає вiд мене, мабуть, цiкавої зав’язки, цiкавої розв’язки, а вiд "кота в чоботях" – загальновизнаних подвигiв, красивих рухiв —

      – iще багато чого.

      Це даремно.

      Ми з товаришем Жучком не мiщани, красивих рухiв у нас не буде: у товариша Жучка не буде.

      За цим звертайтесь до гiтарних героїв гiтарних поем.

      Товариш Жучок – це тiльки «кiт у чоботях» iз жвавими рухами, з бузинковим поглядом, що ходить по бур’янах революцiї i, як мураль, тягне соняшну вагу, щоб висушити болото…

      А яке – ви самi знаєте.

      I тiльки.

      А зав’язки – розв’язки так вiд мене й не дочекаєтесь.

      Бо зав’язка – Жовтень, а розв’язка – соняшний вiк, i до нього йдемо.

      Розв’язка в гiтарних поетiв… От: «Вони поцiлувались, кiнець», або "О моя Дульсiнеє! Всаджу собi оцей чингал… Умирає…"

      Ми з товаришем Жучком цього не знаємо. Правда, подвиги є, але вони не нашi…

      – А чиї?

      – Ви

Скачать книгу