Хіба ревуть воли, як ясла повні - Панас Мирный

Скачать книгу

      III. ДИТЯЧI ЛIТА

      Не судилося Мотрi щастя. Не зазнала вона його змалку, не бачила дiвкою, жiнкою, не сподiвалася замужньою вдовою...

      Не тiльки її, а й її матiр стару стали цуратися люди. Саме те мiсце, де вони жили, зробилося якимсь страшним, — стали його оббiгати... Казали, що до Мотрi кожної ночi змiй у димар лiтає: якийсь захожий чоловiк застав його в хатi та насилу з душею вирвався... Непевне мiсце! Бувало вночi нiхто не пройде повз їх хату, не перехрестившись; а дiтям — то й удень забороняли туди бiгати...

      Мiсцина справдi стала пустирем одгонити. Лежить за селом, на самому белебнi, неогороджена, необкопана — так рiвець невеличкий прокопаний та й годi... Iде скотина — нема перепону — через грядки так i чеше; собаки так i гнiздяться! — кубла повибивали... Пустир пустирем! Хата хоч стара була, та як полагодив був Остап, поки ще не женився, то вона, мов, i бадьорилася; а як пiднялась лиха година, що замчала не тiльки лад у хатi, а й самого Остапа, — то й хата осунулась... Стрiха мiсцями повигнивала, покрiвля де-где провалилася, вiкна побитi: замiсть шибок — ганчiрки свiтять; ще до того дощ та хуртовина оббила, обшмарувала... Пусткою аж воняє! I всерединi не краще. Стiни чорнi, аж цвiллю взялися од води, що дощi поналивали крiзь лиху оселю; черевата пiч потрiскалась, — димiла, курiла; замiсть лав якiсь кривоногi ослiнчики — i сiсти на них страшно; стiл — ходором ходить; пiл — на п’ядь дошка од дошки: Мотря пiд холод двi дошки спалила, бо не було чим у хатi прокурити... Бiдота несказанна, злиднi невилазнi!

      Неодрадне життя Мотрине. Невеселим оком дивилася й її стара мати на ту оселю, на лихий той захист, через який вони стiльки горя приняли, стiльки клопоту звiдали... Вони б його давно кинули, якби було де притулитися. Та де його при недостачах, при убожествi?! Коли на роботу приймали Мотрю з опаскою.

      Лiтом Мотря стає жати. У Пiсках нiхто не приймав, — бо помiтили, що в кого Мотря жне — вся нива закрутнями унизана. В сусiдньому селi Байраках Мотря хлiб заробляла, — на жнива становилася.

      Що за лiто заробить Мотря, те за зиму й проживуть... коли ще й ставало! А було так, що нi дрiбка солi, нi пилинки борошна... Де вже думати про одежину!! Що, дiвуючи, придбала Мотря, то все позношувала: саме гноття та рам’я висiло... Як заробить конопель, — то й добре. Помочить їх, висушить, витiпа: костриця на топливо, волокно на прядиво. Напряде отак лiт за двоє, оснує, витче, та й сорочка є; виб’є — спiдницю пошиє, юпку... У вибiйчаному i в свято ходила. Другi в плахтах та запасках, голови шовковими платками повив’язують, а Мотря з вибiйчаної юпки та спiдницi не вилазила. Бiленькою хусткою зав’яжеться, та й шмарує... Ото буденне й празникове! А що старе, дране, — позшиває, позаштопує, — матерi старе тiло прикриє, або дитинi — штанцi, куцину... Нужда!! На зиму на всiх одна юпка була. Пiде куди Мотря, — сиди, мати, з хлопчиком дома — й не рипайся! Пiти треба матерi, — сиди, Мотре... бо й чоботи однi!

      Робота не страшна, як сила є. Мотря день i нiч в роботi та в роботi; лiтом — на полi, зимою — дома. А Оришка — стара вже, — нездужала, — тiльки й того, що доглядає дитини... Як лiтком немає Мотрi дома, — баба зварить їстки, догляне, й нагодує, й спати положить, котка спiває..

      Ай дитина ж то вийшла — на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне... Тiльки

Скачать книгу