LITMIR.BIZ

Скачать книгу

одну руку діду під спину, а другу – під ноги. Та коли я хотів підняти його, він застогнав і закляк, тому мені довелося зупинитися. Я не міг робити йому боляче. Це неправильно. Кинути його я теж не міг, тож не залишилося нічого, окрім чекати, і я легенько змахнув землю з дідових плечей, обличчя та рідіючого сивого волосся. І в цю мить помітив, що його вуста ворушаться.

      Дідів голос був ледь чутним, слабшим навіть за шепіт. Мені довелося нахилитися й наблизити вухо до його губ. А він щось бурмотів то англійською, то польською, то втрачав свідомість, то знову приходив до тями.

      – Я не розумію, що ти кажеш, – прошепотів я. І повторював його ім’я, аж поки побачив, що його погляд зосередився на мені.

      У ту мить дідо різко вдихнув і мовив – тихо, але розбірливо:

      – Вирушай до отого острова, Джейкобе. Тут залишатися небезпечно.

      Знов ця параноя. Я стиснув йому руку і запевнив, що у нас все гаразд і що з ним усе буде гаразд. Вийшло, що я збрехав йому двічі впродовж одного дня.

      Я спитав його, що трапилося, яка тварина поранила його, але дід не слухав мене.

      – Вирушай до острова, – повторив він. – Там ти будеш у безпеці. Обіцяй, що поїдеш туди.

      – Обіцяю. Поїду.

      А що ще я міг йому сказати?

      – Я гадав, що зможу захистити тебе, – прошепотів дідо. – Треба було давно розповісти тобі про це.

      Я побачив, що життя покидає його.

      – Розповісти про що? – спитав я, придушуючи сльози.

      – Вже немає часу, – пошепки відказав він. А потім, тремтячи від зусилля, відірвав голову від землі і видихнув мені у вухо: – Знайди птаха. У петлі. По той бік могили Старого. Третє вересня тисяча дев’ятсот сорокового року.

      Я кивнув, але він помітив, що я не зрозумів, про що йдеться. І, зібравши останні сили, дідо додав:

      – Емерсон… лист. Розкажи їм про те, що сталося, Джейкобе.

      Із цими словами він опустив голову, виснажений і вмирущий. Я сказав, що люблю його. А потім він наче зник у самому собі, і його погляд, пропливши повз мене, впірився в небо, що вже мерехтіло колючими зорями.

      Через кілька секунд до мене крізь чагарники проломився Рікі. Побачивши у моїх руках обм’яклого старика, він ступив крок назад.

      – О Господи! Оце так! – мовив він, знервовано потираючи долонями щоки. А коли мій приятель щось забелькотів про пульс, про поліцію, яку треба викликати, і чи не бачив я кого-небудь у лісі, мене охопило якесь вкрай химерне відчуття. Я опустив тіло діда на землю і підвівся, відчуваючи, як кожне нервове закінчення мого тіла свербить – то був інстинкт, про наявність якого в себе я раніше не здогадувався. У лісі щось було, справді було – і я це відчував.

      Місяця на небі не видно, і в чагарниках не чутно жодного іншого руху, окрім нашого, одначе якимось чином я здогадався, коли треба підняти ліхтарик і куди спрямувати його промінь. І на мить у вузенькому промені світла я побачив лице, яке начебто перенеслося сюди з найстрашніших кошмарів мого дитинства. Воно витріщалося на мене очима, що плавали в темній

Скачать книгу