LITMIR.BIZ

Скачать книгу

от ви про що? – Матіас Лунн-Хельгесен трохи ніяково посміхнувся. – Що трапилось?

      – Пес вкусив. Чи можете обробити рану?

      – Пусте. Кровотеча спиниться. Я промию рану й накладу пов’язку з ліками. – Він нахилився ближче. – Ото так, три дірки від зубів, зробимо ін’єкцію від правця.

      – До самої кістки прокусив.

      – Зазвичай саме так і видається.

      – Та ні, собака дійсно… – Харрі змовк і почав дихати носом. Він раптом уторопав. Матіас Лунн-Хельгесен гадає, що він напідпитку. Й, зрештою, цілком слушно. Поліцейський у подертім пальті, вкушений собакою, із заплямованою репутацією, та ще й випивкою від нього тхне страшенно. Мабуть, саме таким він його й опише Ракелі, розповідаючи, що її колишній коханець знову зірвався.

      – …Направду добряче прокусив… – доказав Харрі.

      Розділ 4

      Понеділок, 14 грудня. Прощання

      – Trkа! – він рвучко сів на постелі, почувши луну власного голосу в порожніх білих стінах готельного номера. Телефон на нічному столикові розривався. Він схопив слухавку.

      – This is your wake-up call…[3]

      – Hvala, – подякував він, хоч добре знав, що голос з автовідповідача.

      Він у Загребі й сьогодні летить до Осло. Щоб виконати надважливу роботу. Останню.

      Він заплющився. Знов наснився сон. Не про Париж і не про решту замовлень, адже вони ніколи йому не снилися.

      Завжди снився Вуковар. Саме та осінь. Саме та облога.

      Сьогодні уві сні він знову біг. Знову під дощем, знов у той вечір, коли батькові відтяли руку. За чотири години він помер, хоча лікарі казали, що операція була вдалою. Серце просто зупинилося. Й тоді він утік від матері, втік у морок, під дощ, до річки, стискаючи у руках батьківський пістолет, на позиції сербів, а вони запустили освітлювальну ракету й почали обстрілювати його, але він не зважав, чув лише, як з хляскотом кулі поцілювали у схил, та раптом схил зник, а він впав у величезну вирву. Й вода проковтнула його, проковтнула всі звуки, й запала тиша, він силкувався бігти під водою, але не рушив з місця. Відчуваючи, як заклякають руки та ноги й оповиває сон, зауважив, як у непроглядній темряві щось червоніло – ніби птах, що махає крилами під час уповільненої зйомки. А прийшовши до тями, вже лежав закутаним у вовняну ковдру, над головою гойдалася гола лампа, а від сербської стрілянини у рота сипалася зі стелі земля та тиньк. Він їх повипльовував й почув, як хтось, нахилившись до нього, мовив, що з вирви з водою його витяг власноруч капітан Бобо. Й тицьнув на лисого чоловіка біля сходів, що йшли нагору з бункера. Чоловік був вдягнений у форму, з червоною хусткою на шиї.

      Він знов розплющився, глянув на термометр, який поклав поруч на столик. З листопада температура не підіймалася вище шістнадцяти градусів, хоча готельна адміністрація запевняла, що опалення увімкнене на повну потужність. Треба поспішати, автобус до аеропорту стоятиме біля входу за півгодини.

      Дивлячись у люстерко над мийкою, він силкувався згадати обличчя Бобо. Але воно, наче спалахи північного сяйва, розтало від його погляду. Телефон знову задзеленчав.

      – Da, majka.[4]

      Він

Скачать книгу