LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ще й найдратливіша – це коли поводишся природньо! – скрикнув, сміючись, лорд Генрі.

      Обидва молодики вийшли в садок і сіли на бамбукову лаву в тіні високого лаврового куща. Сонячні пасма слалися крізь гладке листя, а в траві легенько погойдувались білі стокротки.

      Якусь хвилину обоє сиділи мовчки. Тоді лорд Генрі витягнув годинника і тихо промовив:

      – На жаль, мені вже час іти, Безіле. Але мені б хотілося, щоб ти перед цим відповів на те моє запитання.

      – На яке саме? – запитав художник, не підводячи погляду.

      – Ти добре знаєш, на яке.

      – Не знаю, Гаррі.

      – Гаразд, я тобі нагадаю. Я хочу, щоб ти все ж таки пояснив мені, чому ти відмовляєшся виставити портрет Доріана Ґрея. Я хочу знати справжні підстави.

      – Я сказав тобі їх.

      – Ні, ти лише сказав, що вклав у портрет занадто багато самого себе. Але ж це несерйозно!

      – Ти розумієш, Гаррі, – Безіл Голворд подивився товаришеві просто в обличчя, – кожен портрет, намальований з натхненням, – це, власне, портрет художника, а не того, хто йому позував. Натурник – то суто зовнішнє. Маляр на полотні розкриває не його, а скорше самого себе. Ось через це я й не виставлю цього портрета – я боюся, чи не виказав у ньому таїни власної душі.

      Лорд Генрі засміявся.

      – Ну й що ж то за таїна?

      – Добре, я розповім тобі… – збентежено озвавсь Голворд.

      – А я, Безіле, охоче вислухаю, – з поривом у голосі мовив його товариш, переводячи погляд на художника.

      – Тут, власне, дуже мало що можна сказати, Гаррі, і я сумніваюсь, чи ти взагалі зрозумієш мене. Та й навряд чи повіриш цьому…

      Лорд Генрі посміхнувся, а тоді нахилився й зірвав у траві рожеву стокротку.

      – Я цілком певен, що зрозумію, – відповів він, приглядаючись до золотистого кружална квітки, обмереженого білими пір’їнами пелюсток. – А щодо віри, то я можу повірити у будь-що цілком неймовірне.

      Вітерець здмухнув кілька квіток з дерев, і важкі зоряні ґрона бузкового цвіту колихнулись у млосному повітрі. Під муром засюрчав коник; довгою блакитною ниткою на прозорих брунатних крильцях пролетіла бабка… Лорд Генрі немовби відчув биття Безілового серця, і йому кортіло знати, що він почує далі.

      – Ось уся ця історія, – перегодом почав художник. – Два місяці тому мені довелося бути на вечорі у леді Брендон. Адже ми, бідні митці, мусимо вряди-часи показуватись у товаристві, нагадуючи публіці, що ми не дикуни. Ти ж сам колись був сказав, що у фраку й білій краватці навіть біржовик може зажити репутації цивілізованої істоти. Отож пробувши у вітальні хвилин десять і набалакавшись із гладкими препишними вдовицями й нудними академіками, я раптом зауважив, що хтось на мене дивиться. Повернувшись убік, я вперше побачив Доріана Ґрея. Коли наші очі зустрілись, я відчув, що блідну. На мить мене пойняв інстинктивний страх. Я збагнув – переді мною така чарівна врода, що може поглинути всю мою душу, все моє єство, ба навіть усе моє мистецтво, коли я тільки піддамся її чарам.

Скачать книгу