Скачать книгу

Котра теж щось пописувала в тридцятих… Мальва жива…

      – Чому ж ви не розвідали в неї більше?

      – Бо не хотіла більше нічого вповісти.

      – Добре, а де шукати ту Мокрицьку?

      – На Кривчицях. Ось маєте адресу. Вона жиє там сама зі сліпою сестрою… Може, якраз вам щось удасться.

10

      Бумблякевич спинився перед стареньким облупленим будиночком, якого густо перевив виноград. На ґанку в плетеному кріслі грівся тлустий, кудлатий котяра. Бумблякевич тріпнув кілька разів хвірткою, і на ґанку об’явилася худенька згорблена бабуся.

      – Чи ви будете пані Мокрицька?

      – Так.

      – Я від пана Магули.

      – Ну? – зовсім непривітно відказала бабуся.

      – Хотів би перемовитися з вами…

      – А що я маю до говорення?

      – Ви, може, ні… але я маю…

      Вже не чекав запрошення, ступив на подвір’я і збирався піднятися на ґанок, але стара спинила його.

      – Зачекайте, не так хутко… Звідки я знаю, що ви за гість?

      – Кажу, що я від Магули. Він мені сказав, що ви були знайомі з Мальвою Ландою…

      – От старе порохно!

      – А я дуже нею цікавлюся… Хочу щось написати…

      – Про кого? Про Мальву?

      – Вона була дуже гарна поетеса.

      – Ще мені поетеса! Про Мальву він буде писати! Про Мокрицьку ніхто не напише! Маю тут здохнути, ніхто й вусом не поведе!

      – Як буду писати про неї, то напишу і про вас.

      Обличчя старої ледь-ледь потепліло.

      – А що ви про мене знаєте?

      – Я читав ваші статті в «Жіночій долі»… Ну, і казки в «Дзвінку».

      Серце пані Мокрицької розтануло, і вона вмостилася в плетеному кріслі, взявши кота на коліна.

      – Ви справді читали?

      – Так, я думаю, дещо можна і тепер передрукувати…

      – Але вас більше цікавить Мальва?

      – Бо вона зникла безслідно.

      – Не так вже й безслідно.

      – Ви знаєте, де вона тепер?

      – Ні…

      – То звідки вам відомо, що вона жива?

      – Хіба я вам казала, що вона жива?

      Тут Бумблякевич побачив, що потрапив у сліпу вулицю.

      – Ні, ви так не казали. Мені. Але Магулі сказали.

      – То було, може, з десяток літ тому. Тоді вона була жива…

      – Ви з нею зустрічалися?

      – Як вам сказати… То було зовсім випадково… Але я побачила її в такому місці, що воліла би не казати…

      – Та вже коли почали…

      – Я зустріла її на смітнику… За винниківським базаром… Вона там порпалася в смітті… Вибирала якісь недоїдки, шмаття, пляшки і те все кидала до мішка…

      Бумблякевичу перехопило подих. Навіщо він сюди прийшов? Щоб почути цей жах? Стара має якусь злість на Мальву і тепер виливає всю свою роками накопичену їдь…

      – Ви були впевнені, що то вона?

      – Я побачила її… Підійшла до неї і сказала: Мальва… Вона так здригнулася… Мальва Ланда – це тільки псевдо. Її звали зовсім інакше…

      – Як?

      – Уже не пам’ятаю.

      Та

Скачать книгу