Мальва Ланда - Юрий Винничук

Скачать книгу

зустрічах і розмовах, які він фантазував для мами, але згодом, одного вечора, сталася подія, яка все змінила. Бумблякевич ковзнув рукою під ковдру і спробував викликати з уяви одну маленьку дівчинку, що мешкала неподалік… Він запропонував їй піти на дах, щоб побачити зорю, яка називалася Мальва Ланда…

      – Мальва Ланда? – прошепотіла та і охоче пішла за ним.

      А там, на даху, він обняв маленьку дівчинку і навгад тицьнув пальцем у зоряне небо:

      – Ось, бачиш? Оця зоря – і є Мальва Ланда.

      – Ух, ти! – сказала маленька дівчинка, зачаровано дивлячись у небо і зовсім не зважаючи на те, що руки великого дядька пестять її маленькі кругленькі ніжки, пестять її маленький кругленький животик, потім стягають з неї манюсенькі біленькі майточки, і вуста його припадають до кругленької дупульки.

      – Мальва Ланда! – проказує дівчинка, мов під гіпнозом, і сідає Бумблякевичу на коліна, а все зоряне небо, геть усе зоряне небо дивиться тисячами зіниць, як вони кохаються на даху разом з котами і ринвами… Але раптом одна зірка почала рости і рости, і стріляти промінням, і летіти до них так швидко, так швидко…

      – Боже! – скрикнув Бумблякевич, побачивши, що зірка перетворилася на королівну і стала на комині.

      Королівна була в прозорому хітоні, що розвівався на вітрі, і називалася Мальвою. Ось вона наблизилася до маленької дівчинки, підхопила її за шкірку, мов кошеня, і пожбурила з даху в темінь.

      – Тепер ти мій! – сказала владно Мальва і змусила Бумблякевича належати тільки їй…

      Мальва взяла його за руку, і полетіли вони кудись понад будівлями, в синє літепло ночі…

      3

      Мальва мала свою квартиру, і це дуже тішило маму, вона весь час із неприхованою увагою стежила, до якої стадії вже наблизилися стосунки її сина з тією таємничою панною. Як на те, вони обмежувалися прогулянками містом та відвідинами театрів, кін і виставок.

      – Вона ще тебе не запрошувала до себе? – допитувалася щоразу в сина.

      – Ні…

      – Чому ти їй не запропонуєш одружитися? Не можна так довго дівчині голову крутити. Колись увірветься терпець, і покине тебе…

      – Та якось не випадало… ні з того ні з сього…

      – Послухай мене… Я щось у тім житті знаю… Тепер літо… тепло… запроси її на річку… на безлюддя… Розумієш, що кажу?

      Бумблякевич почервонів.

      – Там уже мусиш довершити справу… Як дуже кремпується, то візьми си фляшку з вином… Це навіть добре… вип’єте трохи… відразу осмілієш… Скажи: вип’ємо на брудершафт… Ви з нею ще на «ви»? Ну от, чудово… Вип’єте на брудершафт… А після того мусите поцілюватися… А вже як си поцілюєте, сам знаєш…

      Бумблякевич ще більше почервонів і ще нижче втупив голову в книжку. До чого вже дійшов! Мама вчить, як має поводитися з кобітою. А все ці книжки… Вони відібрали в нього молодість, обікрали його з минулого… Нічого навіть згадати… Нудьга позаду, нудьга попереду…

      – Зробиш так, як кажу?

      Кивнув… Доки ще буде брехати?

Скачать книгу