Скачать книгу

не підходьте ближче —

      На віддалі глибше кохання.

      Мусимо навіть обоє

      В очі собі не дивитись,

      Бо ненароком любов’ю

      Можемо отруїтись.

      Осінь і ваше обличчя,

      Наче та осінь, підступне.

      О, не підходьте ближче —

      На серце мені наступите.

      Нині ми розлучаємось

      На відстані. Німо й тихо

      Станете власне мовчання,

      Наче обруч, котити.

      А я мовчати не зможу,

      Буду в осінні днини,

      Спиняючи перехожих,

      Питати, котра година.

      Осінь і ваше обличчя…

      Листя зів’яле зідхання…

      О, не підходьте ближче —

      На віддалі глибше кохання.

      Зате з’явилися поезії розпачу. Разом з приходом Смерти, чиї прапори розквітли над головами, викликаючи з надр тілесних, зі шпар безпросвітних якісь нові, ще не знані інстинкти таємних звірів.

      Зимові дні гойдають сон і кволість,

      А сніг притрушує надії марні,

      Відвічний крук на висохлій тополі

      Нанизує на дзьоба хмари.

      А сніг летить вже стільки днів крізь сито

      Нікчемних наших душ – холодний сніг…

      І мерзне на устах блідих молитва,

      А з кожного кутка лунає сміх.

      В снігах заметено слова прокльонів,

      Серця загублено в заметах і завіях,

      І ми тепер у сніговім полоні

      Бредем в кайданах смутку й безнадії.

      Та все ж бредем – зневірені прочани —

      У пошуках якоїсь правди…

      Під ноги стеляться сніги мовчання,

      І ноги ковзають на кризі зради.

      12

      Йому снилося, що він ще дитина, а вродлива дівчина з довгим волоссям, котра взяла його за руку й повела лугом, – Мальва Ланда.

      Вони бігли… І вслід їм летіли крилаті коні, золоті риби і вогняні пелюстки… Земля була гаряча і обпікала ступні. Але далеко попереду світилася річка, і її яскраве проміння сліпило очі, обплутувало й тягло до себе…

      Прокинувшись, дуже шкодував, що вони так і не добігли до тієї річки й не вистудили ніг…

      Така моя печаль,

      Така моя скорбота —

      Гасити біль в очах

      І затуляти рота.

      Дивитися у даль,

      Майбутнє прославляти,

      Ховаючи печаль,

      Калхози будувати.

      А вірші рвуться з вуст —

      І гинуть молодими.

      Мов миша я, боюсь

      Їх визнати своїми.

      Не витерплю колись —

      І револьвер до рота.

      Прощай, моя печаль!

      Прощай, моя скорбото!

      13

      …Але то вже за руку вела його не Мальва, а грубасне, розімліле від ситости Літо, виводило за межі сну, до сухої скоцюрбленої вулички на Замарстинові, вікна якої, зашклені часом і пусткою, відбивають кожен подих перехожого… Вело його сонливим полуднем, гарячою яєшнею бруківки, повз сірі зморщені будинки, що взялися тугою зеленню, рятуючись

Скачать книгу