LITMIR.BIZ

      Після відвідин РАЦСу мій шлях лежав до вулиці Вітвера.

      Петро Петрович зустрів мене без надмірної радості. По-перше, я досі не забрав усіх речей, а по-друге, він не мав нового квартиранта.

      – Ну що, нова хазяйка тебе ще не вигнала? – пробурмотів він.

      – Та ні.

      – То йди забирай свої клунки, – холодно сказав чоловік, перераховуючи повернутий мною борг.

      Я мовчки пройшов у колишню оселю і почав складати речі у дві величезні «ашанівські» торби, отримані колись як бонус за подвійну зміну в гіпермаркеті.

      Процедура забрала в мене не більше двадцяти хвилин. Закінчивши, я ще раз обвів поглядом кімнату. Під стіною самотньо стояв старенький ризький велосипед. Я вирішив його перевезти в останню чергу: потрібно було дати час Ельзі Олександрівні звикнутися з моїми знахідками. Більше тут робити нічого. Я вийшов до коридору і пообіцяв Петру Петровичу забрати велосипед за декілька днів. Ми розпрощалися без люб’язностей, розбавивши цей процес сухими «до зустрічі».

      Під вечір на горизонті з’явилися ескадрони грозових хмар, що готувалися атакувати Львів шквальним вогнем із дощу та граду будь-якої миті. Я поспішав до нового місця дислокації. На підході до Галицької площі таки втрапив під грозовий обстріл небесної артилерії. Дощ із градом сікли моє обличчя влучними пострілами, не залишаючи на ньому сухого місця. Вода, що стрімкими потоками збігала до каналізаційних отворів, набиралась у взуття, а вітер своїм напором мало не збивав із ніг, і все це під акомпанемент приголомшливого гуркоту грому та світлового шоу у виконанні криволінійних блискавиць. До під’їзду я мчав, навіть не намагаючись шукати сухих острівців, – ноги однак намокли. Зігрівався думкою про те, що зараз буду в теплій і затишній кімнаті з чашкою гарячої кави.

      Я вскочив у під’їзд і швидко піднявся на третій поверх, залишаючи на дерев’яних сходах мокрі сліди від кросівок. До втілення мого бажання залишалися лічені секунди, та перевернута шістка на дверях квартири Ельзи Олександрівни вщент розбила сподівання на сухий одяг і гарячу каву. Першого ж дня ми з хазяйкою домовилися, що вона перевертатиме металеву шістку на дев’ятку, коли в неї будуть відвідувачі, таким чином сповіщаючи мене про свою зайнятість. І ось, стікаючи водою, я стояв і розчаровано дивився на дев’ятку, що забороняла мені доступ до квартири. Виходу не було – угода укладена, і порушувати її я не збирався. Доведеться зачекати. Я вирішив піднятись із сумками поверхом вище, аби чути, коли відчиняться двері й Ельза Олександрівна випровадить свого чергового клієнта.

      Стіни між третім і четвертим поверхами, як і скрізь у під’їзді, були обдерті й потребували бодай косметичного ремонту. Стеля від вологи подекуди вкрилася зеленкуватою пліснявою, що мала своєрідний запах. Іще трохи, і я сам міг узятися схожим грибком. Унизу гримнули

Скачать книгу