ТОП просматриваемых книг сайта:
Казки мого бомбосховища. Олексiй Чупа
Читать онлайн.Название Казки мого бомбосховища
Год выпуска 2015
isbn 978-966-14-8342-1,978-966-14-8464-0
Автор произведения Олексiй Чупа
– Ого… ти в олігархи зібрався?
– Ні. Це буде частина чогось більшого, серйознішого.
– Поясни! – Рашид аж напружено потер собі чоло.
Замість відповіді Махмед пройшов до іншої кімнати і всівся перед комп’ютером. Рашид попрямував за ним.
– Вікіпедія стверджує, – розповідав він молодшому товаришу, поки пальці барабанили по клавіатурі, – що, згідно з останнім переписом населення, у 2001 році наших в Україні налічувалося 45,2 тисяч осіб, основна частина проживала у містах. Найбільше мешкало в Донецькій області – 8 тисяч, Харківській – 5,6, Дніпропетровській – 5,6 тисяч осіб. У цілому чисельність зростала дуже швидкими темпами – від 1960-го до 1990-го вона збільшилась у 5 із половиною разів. Шариш?
– Ну, припустимо.
– Після 2001 року перепис населення не проводився. Я не знаю, що там у цих українців – грошей нема або часу. Але, швидше за все, тим, хто зараз при владі, просто по барабану, що відбувається з їхньою країною. Саме тому вони і не хочуть займатися цим усім. Але, Рашиде, – Махмед показав відповідну сторінку Вікіпедії, яка нарешті завантажилася, – я вже жив тут, коли проводили цей перепис. Нас тут було щонайменше вдвічі більше, ніж стверджує статистика. Не знаю, як в інших областях, про які вони там кажуть, але на Донбасі – точно. Вже тоді тут половина наших братів жила нелегалами.
– Ну, я пізніше приїхав.
– Я в курсі, в курсі. Так от я про що. З часу останнього перепису нас стало набагато більше. Ну, ти ж бачиш – весь дрібний бізнес фактично робимо ми, ринками керуємо також ми, хоча земля і належить місцевим. За великим рахунком, коли ми захочемо, можемо захопити владу в регіоні.
– Ти це вже казав. Але повторюю питання: яким чином?
– В одному регіоні, в нашому, мешкає офіційно найбільша кількість наших по усій Україні. Офіційно і станом на 2001 рік, майже п’ятнадцять років тому, – вісім тисяч. Зараз, за моїми припущеннями – тисяч сорок-п’ятдесят!
Рашид у відповідь тільки присвиснув. Відірвав погляд від монітора, пройшовся кімнатою, розім’яв ноги. Запалив, дав вогню і Махмедові. Дим підіймався під стелю відремонтованої сталінки, і протяг виносив його на вулицю.
– Слухай, це серйозно. Я зрозумів нарешті, що ти задумав.
Рашид аж змінився на лиці. Його рухи стали рвучкими і гострими, в очах з’явився хижий блиск.
– Я зрозумів. Ми викупаємо якомога більше точок, нібито під магазини. Ясно, чому тобі залежить саме на ринках – вони і так усі наші, цим на ринку нікого не здивуєш.
– Молодець, Рашиде, молодець!
– За допомогою офіційно дозволеного будівництва, – провадив далі Рашид, щосекунди надихаючись планом свого друга, – ми виводимо зі стану нелегалів усіх наших братів, вони стають офіційно працевлаштованими…
– …Але ж сам розумієш, нелегалів у країні, де влада безвідповідальна, завжди однакова кількість…
– І