ТОП просматриваемых книг сайта:
Казки мого бомбосховища. Олексiй Чупа
Читать онлайн.Название Казки мого бомбосховища
Год выпуска 2015
isbn 978-966-14-8342-1,978-966-14-8464-0
Автор произведения Олексiй Чупа
– В смислі? – не зрозумів Сергій.
– Душа моя цей… сатисфакції, – вимовив Лісоруб важке слово, яке випадково застрягло в його підсвідомості, – вимагає. Я пропоную судити тебе.
– За що?
– За водяру мою, дебіл.
– Віро Сергіївно, – звернувся за підтримкою до Лабуги Сергій. – Може, ви якось повпливаєте на вашого Лісоруба?
– Ти шо, дурний? Він мене позавчора ледь не зарубав! – відмовилася Вєрка.
– Так мене за водяру судити? А за руку вас, рєбята, хто засудить?
– Ти міліцію викликав?
– Викликав, – підтвердив Сергій.
– Ну, ось чекай, вони приїдуть, і нас засудять. А тебе ми без ментів посудимо. Ми ж собі не викликали, Вєрка?
– Ні-ні, не викликали, – підтвердила та.
Сергій дивився на них п’яними очима. Лабуга присіла біля нього, типу еротично розкарячивши свої старечі ляжки холодною підлогою. Запалила цигарку. Пригостила Лісоруба. Запропонувала пораненому. Сергій погодився, затягнувся, і його почало нудити.
– То що? – скорився долі Сергій.
– Дивись, – пожвавішав Лісоруб. – Усе чесно, як у давній Скандинавії. Зараз вигадаємо тобі щось, якесь випробування. Якщо підфартить і зробиш – значить, невинний, пощастило. Якщо не зробиш – застосуємо покарання.
– О’кей, – захопився ідеєю Сергій.
– Дивись. Пропоную так, – на секунду замислився Лісоруб, – ти запалив сигарету останній. Якщо наряд приїде за той час, що буде диміти сигарета, то твоє щастя. Якщо ні – давай я тобі руку відрубаю. Один хрін – підстрелений. А так регрес будеш отримувати. Виробничий травматизм! Січеш?
– Січу.
– Згода?
Сергій окинув поглядом тісну сходову клітку, затягнувся і погодився.
Пляшка горілки заходила по колу, кожен відпивав рівно по ковтку. Сергій кидав погляди на зачинені двері під’їзду і намагався згадати якусь молитву. Лісоруб ніжно гладив краєчок сокири своїм мізинцем і усміхався. «Ось тобі… чим не секс утрьох, Платонов? Бляха, як добре, хоч і стрьомно», – пронеслося в голові у Сергія, але миттю погасло і забулося.
Першою забичкувала сигарету Лабуга. За півхвилини Лісоруб. Він підвівся, притис тулуб Сергія коліном до дверей і підняв його поранену руку. Сергій Платонов, молодший банківський консультант, знову відчув біль і заревів. У нього залишалося ще на дві затяжки максимум. Коли він робив останню, під входом до під’їзду загальмувала машина, чути було, як із неї, тупочучи, вибігли люди.
Двері рвучко відчинилися, і наряд міліції просто на сходовій клітці першого поверху наштовхнувся на неймовірний натюрморт: між заляпаних кров’ю стін і дверей на підлозі сидять троє людей. Один молодий, у колись білій сорочці, навіть здалеку видно, що п’яний. Другий – старий і замизканий, із сокиркою в руці, притис першого до дверей квартири, тримаючи руку молодшого з наміром її відрубати. Поруч із цими двома даунами в позі сніжинки розляглася на підлозі вічна зайобщиця їхнього відділку – Вєрка Лабуга. Старший усе зрозумів.
– Картина