LITMIR.BIZ

Скачать книгу

витягуючись у струнку.

      – Йди сюди, поглянь, – пальцем поманила його до себе Микитенко, іншою рукою вказуючи на стос паперів перед нею.

      Валєра навис над столом і уп’явся очима в місце, яке жінка показала пальцем. Потім він, так само як Микитенко хвилиною раніше, пробігся по всій папці, і розгублено підняв до неї очі:

      – Маячня якась. Певно, помилка або жарт.

      – Ну так спитай його, Валєра, не гальмуй.

      Валєра виструнчився і, закрокувавши туди-сюди перед стільцем із полоненим, заговорив німецькою, щоправда, не звертаючись просто до полоненого, а викидаючи слова в повітря перед собою:

      – Як вас звати?

      – Герхард Фрай, – слухняно відповідав він.

      – Де ви народилися?

      – Місто Кельн.

      – Рік народження?

      – Одна тисяча шістсот одинадцятий, – повільно і з хижою усмішкою промовив Фрай.

      – Ви нічого не плутаєте? – перепитав Валєра.

      – Одна тисяча шістсот одинадцятий! – твердо і голосно повторив полонений і потягнувся на стільці так, що аж кісточки захрумтіли.

      – І ви знаєте, який зараз рік?

      – Так, звісно, – підтвердив німець, не перестаючи посміхатися.

      Валєра розвернувся до начальниці і пояснив:

      – Цей німець стверджує, що йому майже три з половиною сотні років. Каже, що народився на початку сімнадцятого століття, – на підтвердження своїх слів Валєра ткнув пальцем у дату, яка так товариша Микитенка насторожила в документах.

      – Ну, але ж ти розумієш, що цього не може бути.

      – Розумію.

      Валєра знову повернувся до Фрая:

      – Ви стверджуєте, що вам більше трьохсот років?

      – Так.

      – Коли вас взяли в полон, вас про це питали?

      – Так.

      – І це нікого не здивувало?

      – Так, – втретє повторив німець.

      Валєра спробував уявити, як радянські військові не дивуються тому, що полоненому більше трьох сотень років, і не повірив.

      – Ну, добре, можливо, там усе писали автоматично, – знехотя погодився він, – але ми мусимо розібратися.

      – Розбирайтеся, – зверхньо засміявся Фрай.

      – Ану мовчати! – втрутилася товариш Микитенко, яка нічого не розуміла в їхній розмові, але цей сміх підказав їй, що німець наразі – господар становища.

      Валєра зробив заспокійливий жест рукою, жінка всілася на місце, а Фрай замовк.

      – Як можна було прожити триста з гаком років? – спитав він полоненого.

      – Легко.

      – Я не знаю більше таких людей.

      – Я також.

      – Як це вам вдалося? Та ще і зберегти, так би мовити, дуже пристойний товарний вигляд, – натякнув він на молоду зовнішність Фрая.

      – Ви мені все одно не повірите.

      – Ну, а ви спробуйте, я послухаю. – Валєра із солодкою кадебістською посмішкою наблизив своє обличчя до обличчя полоненого.

      Герхард Фрай зазирнув йому в очі і спокійно промовив, не відриваючи погляду:

      – Якби

Скачать книгу