Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

Скачать книгу

не міг. Почуття неминучої загибели промайнуло в його голові. З останніх сил він засунув руку за пазуху і дістав звідти пожовклий клаптик пергаменту. Він швидким рухом запхав його, як можна глибше між корені дерева і на цьому його очі закрилися.

      Загін, що складався з тридцяти індусів, зімкнувши ряди і виставивши вперед різноманітну зброю, приготувався дати битву невидимому ворогові. У відсутність розвідника – мавра Солара, командування взяв Табурал – приземкуватий, міцний і загартований в боях воїн. Допомагав йому незмінний старий друг Фарсіс.

      Вони зайняли оборонну позицію, готуючись у разі чого одразу напасти, оточивши мавра собою, надавши йому захист. Всі воїни були одягнені в зручний бойовий одяг: сорочку темного кольору, укорочену до коліна, і штани з щільної тканини, затягнуті згори міцним поясом, а знизу охоплені високим шкіряним взуттям.

      – Ну що? – Фарсіс сплюнув вперед і вилаявся. – Що робитимемо? Тільки Солар знає шлях назад, безпечний шлях, я маю на увазі.

      Табурал, не обертаючись, крізь зуби пробуркотів прокляття і голосно заявив:

      – Відходимо до озера, до своїх. "Безпечний", що б він здох, цей твій мавр, притягнув нас прямо в пащу цим проклятим ченцям. Не на такий похід я погоджувався, коли нас звільняли з в'язниці.

      – Так, я теж більше думав про золото і жінок.

      – Відходимо. – Прогарчав Табурал вліво і вправо.

      Їх загін не був схожий на організований військовий підрозділ. Від розгубленості, вони притиснулися ще ближче один до одного, сховавшись за щитами, позадкували назад. Табуралу така реакція дуже не подобалася.

      – Ви, четверо! – Кинув він найближчим солдатам. – Беріть свого командира і бігом до озера. – Він перевів свій погляд на Фарсіса. – Ти підеш з ними, а то ще заблукають. Всі сюди! – Заволав він на воїнів. – Підняти щити! Списи вперед! Йдемо вперед і тримаємо лад. – Голос командира змусив солдат негайно виконувати наказ. – Якщо в когось з вас виникне думка бігти, то я швидко вас від неї позбавлю, разом із головою.

      Загін повільно позадкував, піднявши щити.

      Коли вони пройшли десяток кроків, Фарсіс і інші воїни, схопили Солара під руки і пустилися бігти.

      Ворог вже був тут. Дітар з загоном варти Білокам'яного, вже готові були забрати їхні життя.

      Спочатку з – за стіни джунглів вилетіли чотири стріли.

      – Щити! – Заволав Табурал, але вже було пізно.

      Стріли пролетіли повз тих, що оборонялися, але наздогнали двох воїнів, що несли мавра. Спіткнувшись і розкинувши руки в сторони, вони впали обличчам в землю і завмерли. Стріли вразили їх на смерть. Ще один був поранений, він кинув свою ношу, накульгував що було сил в укриття. Фарсіс встиг відбити стрілу, що летіла в нього. Він розгорнувся і міцніше стиснув щит, одним ударом відбив її убік. Про втечу не могло бути й мови.

      Слідом за першим залпом, із заростей вилетіли ще чотири смертоносні дротики. Один воїн, що обернувся у бік пораненого, який закричав, отримав стрілу в скроню,

Скачать книгу