LITMIR.BIZ

      Тільки що, о четвертій пополудні, принесли від Тебе листа експресом. Кохана, люба, не переймайся даремно! Я завжди відчуваю себе в десять разів краще, ніж пишу про себе, так уже у мене перо повзе, та й годі! Які такі жахи я там знову про себе склав; сама бачиш, який я прегарний письменник, хотів свою дівчинку заспокоїти, а сам тільки більше її розхвилював. Біда зі мною, навіть на поцілунок я не заслуговую.

      Франц

      Довго сидів над листами Геббеля[41], і ось вже пізно. Це була людина, яка вміла виносити страждання і висловлювати правду саме тому, що внутрішньо почувалася цілісною й врівноваженою. Жодна риса в його зовнішності не розпливається, він не тремтить, але ж при цьому він з тридцяти років жив між двома жінками, на дві сім’ї, в обох сім’ях ховав померлих. Щоб він не починав, щоразу кожну свою справу він міг почати словами: «Якщо сумління чисте – перевірка чину…». Наскільки ж я далекий від таких людей! А якби я бодай раз вирішив повірити у ці муки сумління, мені довелося б все життя провести в розгляданні докорів цього серця. Ось я і вважаю за краще відвертатися, ні про які перевірки знати не хочу і, лише коли недобрі підозри щодо того, що відбувається за моєю спиною, стають занадто великі, трохи зіщулююся.

      Зрозуміло, через це я завжди на всій причині, в тому числі і в моїх відносинах з Максом. З любові, слабкості, малодушності, а також з багатьох інших, почасти нез’ясованих причин я не завжди був чесний до нього, в дрібних речах часто-густо, але навіть і у великих не завжди. – Але мені неприємно писати про це, не можу, кохана, не сьогодні, не сердься і постарайся зрозуміти.

      Однак перейматися нашими обопільними стосунками у Тебе немає ні найменших причин, бачила б Ти, як вчора ввечері ми з ним сміялися, ми були вдвох в кафе, його дружба до мене незмінна, та й моя до нього, хіба що центр ваги цієї дружби лежить в мені одному, і я один знаю, коли він хитається, і стражданням, яке випаде мені одному, я почасти приглушаю провину, яка теж мені одному дістається. Зауваження Макса, щодо якого я Тобі писав і яке Тебе так стривожило, було кинуто мимохідь, як це взагалі йому властиво – міркувати про багато чого, що не має до нього ніякого стосунку, без особливих роздумів і почуття відповідальності. Ти недостатньо добре його знаєш, і мою перебільшену, неприборкану

Скачать книгу