LITMIR.BIZ

Скачать книгу

наказав: – Ти от що, старий, – випив лишнього, так сиди й мовчи, поки ми тобі язика не вкоротили!

      На Гайдука наче сипонули жаром. Відштовхнувши Оксена, що все ставав йому на дорозі, старий підскочив до Василя, скажено викотив очі:

      – Ти… Ти… Голодранцю проклятий!..

      – Михайле! – кинулась до нього Гайдучиха. Ухопила за руку, хотіла була відтягти, але Гайдук, рвучись до Василя осатанілими очима, так турнув свою жінку, що вона аж векнула – ухопилась руками за боки, поточилася на лавку.

      – Михайле Опанасовичу, Бога побійтесь! – звівся і собі отець Віталій, аж тут втрутився уже сам Ганжа: підвів застережно руку, зупиняючи святого отця:

      – Зачекайте, батюшко, дайте людині висказатись. Мені теж цікаво почути, що тут про нас думають…

      – Що думають?.. Що думають?.. – вигукував Гайдук, бризкаючи лютою слиною. – Що вас усіх перевішати треба, от що тут про вас думають!

      – Ого! – мовив здивовано Василь. – На якій же вірьовці ви збираєтесь нас усіх вішати?

      – Та що ви таке верзете, дядьку Михайле! – вигукнув пополотнілий Оксен. – Не слухайте його, Василю, хіба ви не бачите, що він уже п’яний!.. Не знає, що й каже.

      – Чого ж не знає – знає! – заперечив Василь. – А що самогонкою очі залив…

      – Залив, та своєю!.. – горлав далі Гайдук.

      – Ну, діду, годі! – обірвав його Василь. Голос його затужавів, налився металевим дзвоном. – Погавкав – і в будку! І щоб з побрехеньками оцими на люди не рипався!

      – Що – горло заткнеш? Та плював я на тебе з найвищої точки!

      – На мене можеш плювати, а на Радянську владу…

      – І на совдепію вашу вошиву плював! Ось вашій владі, нате, з’їжте від мене! – і величезною дулею – тиць межи очі Ганжі.

      Такої наруги не міг уже стерпіти Василь. Знав, що він – представник влади, що комуніст, що про оцю сутичку завтра будуть дзвонити всі баби на селі, але не міг, щоб п’яний куркуль та глумився безкарно над його рідною владою: розвернувшись із правого плеча, вдарив обрубаною рукою прямо в розкриту смердючу пащеку! І вже не дивлячись на Гайдука, що загримотів аж під стіл – тільки розпластані руки майнули в повітрі та ноги злетіти мало що не до стелі, – не дивлячись уже ні на кого, вийшов із хати, грюкнув дверима, аж задвиготіли стіни, а слідом за ним загримотів саморобними узувачками й отой парубійко.

      Оксенів старший кинувся вслід – батько перехопив його вже аж на порозі, спинив, обхопивши щосили руками:

      – Не заводься! Яке тобі діло!

      Мовчки поборолись – Іван усе смикався, намагаючись вискочити в сіни, потім враз обм’як, понурив голову, тихо попросив:

      – Пустіть.

      Оксен відразу ж пустив його – Іван підійшов до відра, зачерпнув повен кухоль, – пив, проливаючи воду на празникову сорочку, і так тихо було в хаті, що всі чули, як видзвонювали його зуби об полив’яний вінчик.

      Гайдук усе ще лежав під столом, нерухомо розкидавши ноги в стоптаних чоботях. «Убили!» – похололо в Оксенові, а разом і підленька радість блимнула крижаними очицями: «Не минути тепер Василеві тюрми,

Скачать книгу