LITMIR.BIZ

Скачать книгу

закиданий речами довгий коридор і поклали принесене на диван у темній кімнаті, окупованій сталінськими меблями.

      – Ця жінка… – пояснила Даша мамі, кривлячись. – Взагалі вона наклала на себе руки, а ми її підібрали.

      – Просто хотіла покінчити з собою, і ви її підібрали? – уточнила Дашина «ма».

      – Так.

      – Молодці! – сказала мати.

      Маша вирячила очі, силкуючись уявити, що б сказала їй рідна мати, коли б вона притягла до квартири чужу жінку, яка «накладала на себе руки».

      – А я – Маша, – ввічливо відрекомендувалася вона.

      – І ще, ма, у мене до тебе справа, – знову скривилася Чуб.

      – Тоді ходімо на кухню. Дуже приємно познайомитися, Машо. Я – Вероніка. – За ім’ям не прозвучало по батькові. – А ти, Машо, чим займаєшся?

      – Хіба не все одно, чим вона займається! – чомусь розлютилася Землепотрясна. – Вона просто моя подруга.

      Жінка спокійно пропустила повз вуха Дашині слова.

      Вони зайшли на кухню, простору, занедбану, яка Маші видалася дуже затишною. На стіні висіли древні ходики з шишечками й написом «49 років великого жовтня».

      – Ви не надто голодні? – поцікавилася Вероніка, замислено дивлячись на свій холодильник.

      – Це означає, – уїдливо повідала дочка, – що їжі в нас, як водиться, нема!

      – Ну, бутерброд можна зробити, – спокійно зауважила Вероніка.

      – Добре! О’кей. Давай бутерброд. Жерти хочеться страшенно! Я вза-агалі страшенно голодна, ма! – з викликом вимовила Даша.

      – Отже, три бутерброди, – підбила підсумки мама.

      Чуб страдницьки закотила очі.

      – Так от, ма, до справи, – почала вона, наїжившись. У кожному її слові стирчала циганська голка.

      – Так, донечко.

      – У нас в роду були відьми?

      Дашина мати заклякла з батоном і качалкою ковбаси в руках.

      Але те, що першої, помилкової миті Маша сприйняла за подив, виявилося лише персональною манерою Вероніки глибоко й серйозно замислюватися.

      – Наскільки мені відомо, не було, – так само спокійно сказала вона після секундних роздумів. – А що – дуже потрібно?

      – Ось так! – Даша різко придушила пальцями шию.

      – Твій дід по батькові написав книгу про відьом.

      – Я знаю, – нечемно обірвала матір онука Чуб. – А з якого б це дива він її написав? Може, я відьма по батькові?

      – То ж бо й воно, що ні. – Жінка нарізала хліб. – Ти ж знаєш, ми з твоїм дідом були великими друзями. І я пам’ятаю, як він шкодував, що в його роду нема жодної відьми, й дізнавався: чи не було їх у нашому. Він усе життя збирав інформацію про київських відьом, і, звичайно, йому було б цікаво… Але твій дід страшенно пишався, що ваше прізвище – Чуб – хоч би там як найгоголівське! У «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки» козак Чуб – батько тієї самої Оксани, що послала Вакулу по черевички, «як у цариці». А сам Вакула, за Гоголем, син відьми Солохи. І якщо Вакула з Оксаною побралися, то їхні діти були відьмацького роду…

      – Чуб – дівоче прізвище! – різонула онука Чуб. – Оксана його

Скачать книгу