LITMIR.BIZ

Скачать книгу

купили квитки і вже годину тряслися в холодному «пазику». Вероніка була вдячна Данилу за те, що він не чіплявся з питаннями про її сімейне життя, але його «А пам’ятаєш, як…» незабаром її втомило. Вероніці найбільше хотілося нормально виспатися. Давала про себе знати чи то вагітність, що супроводжувалася токсикозом, чи втома від навчання, хатніх справ і роботи прибиральницею в студентському гуртожитку. Вероніка заплющила очі, і Данило замовк. Якийсь час її голова хиталася з боку в бік, поки не знайшла зручне місце на плечі Дена. Дівчина не помітила, як швидко поринула в обійми сну.

      Вероніка прокинулася аж тоді, коли автобус був на знайомій зупинці. З гуркотом розчахнулися двері, увірвався морозний вітер.

      – Не поспішай, встигнемо, – сказав Данило, забравши сумку Вероніки.

      – Ти чому мене не розбудив? – запитала Вероніка, піднімаючи комір курточки.

      – Ми вже вдома, – всміхнувся він. – Значить, нікуди не спізнилися.

      – Як у тебе все просто, – сказала Вероніка, вслухаючись у рипіння снігу під ногами. – А я постійно кудись поспішаю, не встигаю, спізнююся і знову біжу. Прямо не життя, а якийсь спринтерський біг.

      – Усе людське життя – біг спринтера, – протягнув Ден.

      – Та ну тебе, філософе! – Вероніка плеснула Данила по плечу. – Зізнайся краще, дівчина в тебе є?

      – Такої, як ти, немає.

      – Дене, із тобою неможливо нормально розмовляти!

      – Вероніко, ти щаслива зі своїм чоловіком?

      Це питання заскочило Вероніку зненацька. Вона ніколи над цим не замислювалася. Просто жила в шаленому ритмі днів, розриваючись між справами так, що не встигала нормально поспати, не те що роздумувати.

      – То щаслива чи ні? – Данило не відступав.

      – Складне запитання, – всміхнулася вона.

      – Чому? Щастя – це стан душі. Хіба важко його визначити ось так одразу?

      – У мене розумний, освічений чоловік, – почала Вероніка. – Він не п’є, не матюкається, не кричить на мене, має роботу, квартиру й машину. Я працюю і вчуся, їжджу до мами… Ось і все моє життя. Ось так! Найголовніше: я чекаю дитину, значить, я щаслива вже від того, що скоро стану мамою.

      – Усе не те! Не те ти кажеш, Вероніко. Коли жінка щаслива в шлюбі, вона, не замислюючись, говорить: «Так! Я дуже щаслива з цією людиною!»

      – Дене, не навівай смуток! Ми вже прийшли, і я від цього щаслива, – всміхнулася Вероніка, забираючи свою сумку. – Спасибі, що допоміг. Бувай! Ще побачимось!

      Вероніка швидко пішла у двір. За нею жалібно скрипнула хвіртка, а Данило ще довго дивився на будинок, у якому світилися вікна…

      Було приємно бачити, що мати може сама пересуватися по будинку. Ксенія Петрівна спиралася на паличку й тягла праву ногу. Зате мовлення відновилося і мати жартувала з Веронікою.

      – От би ще рука права почала слухатись, і все було б добре, – сказала вона. – Віриш, дочко, так хочеться самостійно Зіроньку подоїти, що сил немає. Правда, ми з Улею доїли її якось у дві руки: вона – правою, а я – лівою.

      – Ну

Скачать книгу