ТОП просматриваемых книг сайта:
Подвійні міражі. Наталка Шевченко
Читать онлайн.Название Подвійні міражі
Год выпуска 2013
isbn 978-966-14-6095-8, 978-966-14-5785-9
Автор произведения Наталка Шевченко
Жанр Триллеры
Для них цими ж самими словами бесіда й закінчувалася.
– Я мокра. Мені холодно, – тим часом нудила Юля. Влада, не відриваючись від читання, знизала плечима.
– Усі мокрі, усім холодно. А ваш чоловік мокріший за інших.
– Він – почвара, – тихо, але так злобно мовила Юля, що всі аж здригнулися.
– Ти ще почвар не бачила, кумонько, – дорікнула Влада. – Не бери гріха на душу, не бреши на мужа.
Юля знітилася, замовкла і стала прислухатися. Почулося, що крізь гуркіт грому та шум дощу пробивається несамовитий жіночий лемент. Він то змовкав, майже розчинаючись у гуркоті зливи, чи не потужнішої за Ніагарський водоспад, то сягав крещендо, переходячи з безладних вигуків у таке моторошне виття, ніби плакав Левіафан, упійманий у лабети Бога. Якщо до цього Юлі й справді було холодно, то зараз її зморозило. Видалося раптом, що вони учотирьох відрізані від світу назавжди і що почався другий Великий Потоп, без ковчегу з парованими тварями, без Ноя й без жодної надії на спасіння. Юлі також хотілося кричати, і вона вже ледь не почала, аж тут дверцята маршрутки ляснули, і в салоні з’явилася мокра та збентежена голова Бобиря.
– Це капєц, дівчата, – сповістив юнак. Влада миттю відклала книжку.
– Кому? – злякався Штос, хоча звертались явно не до нього.
– Не кому, а взагалі. Ми знайшли її. Момент, – голова знову зникла, надворі пролунали такі звуки, ніби хтось у гумаках чалапав болотом, і нарешті дві пари міцних чоловічих рук буквально штовхнули до салону обм’яклу Ліду. Жінка була блідою, як вапно, з рани на її чолі струменіла кров.
– Ви, придурки! – загорлала Юля, ледь побачивши Геника та Юрка, що сяк-так утиснулися за Лідою. – Що ви з нею зробили, трясця?!
– Та нічого, – Бобир, не надто зважаючи на дурні питання, посадив Ліду на подвійне сидіння і заходився діловито оглядати ушкоджений лоб. – То вона сама.
– Ти хочеш мене переконати, що вона сама розгатила собі довбешку до крові?! – карбуючи кожне слово, холодно спитала Юля. Юрко гмикнув, продовжуючи пильно роздивлятися рану.
– Хтось має вату і перекис водню? Чи хоча б одеколон?
– Я маю. І те й інше, – відгукнулася Ксеня.
– Ти мене ігноруєш, чи що? – верескнула Юля до Бобиря. Той кивнув.
– Ігнорую. Хоча й не вельми вправно виходить, так? Ти ж бо натяків не розумієш. Мушу сказати прямо: заткайся і сядь спокійно. Стули писок, доки я не допоміг.
Юля отетеріла. Глянула було на чоловіка, але той демонстративно відвернувся. Почуваючись обпльованою, жінка таки сіла, щоправда, у неспокої, однак це нікого не хвилювало. Юрко тим часом вправно відкрутив пляшечку з перекисом від запасливої Ксені, щедро хлюпнув ним на уразу, почекав, доки рідина перестане пінитися, промокнув ватою рештки крові і, діставши з кишені олівець із зеленкою, заходився окреслювати краї рани лінією досконалої товщини. Штос не витримав – цей вискочка дратував його дедалі більше.
– Ну, ти прямо як лікар, – вигнув