LITMIR.BIZ

      …Шкільний мій день почався як завжди. Заспала, заїла, відшукала колготи. Згребла сякі-такі книжки, зітхнула, пішла їх пакувати. І тут…

      Ой леле, лишенько, сто калавурів! Мій кульок пропав! Навіть не хотілося думати, хто і куди його забрати міг. Тато на роботу взяв понести банку тушівки для перевіряючого? Чи мама щось запакувала – ну, банку грибів там, щоби хоч щось вціліло від перевіряючого, – і кудись поставила? Галя – поза підозрою. Вона мала, ще нічо в моді не шарить і ходить до школи зі своїм салатово-рожевим рюкзачком. Хоч як там, пропажа мого кулька в чиїхось корисливих цілях – дике святотатство.

      Я понипала сюди-туди квартирою. Нипати довго не видавалося, урок починався за п’ятнадцять хвилин. Нічого путнього з царства поліетиленових удома не знаходилося. Тож я зітхнула й дістала те, що мало стати моїм вічним ганьбовиськом і штампом не-модності: кульок із НАШИМИ буквами. Лежав він «під телефоном», і в ньому споконвіку зберігалися креми і щітки для взуття. Називався він відповідно: «Фірма “Взуття”». Якийсь такий сіро-блідий кульок.

      Я йшла з ним до школи, намагаючись нікого не обігнати і ні з ким не порівнятися. Бо навіть закрити це позорище було ніяк: перша буква Ф – вона ж явно не закордонна, а остання, Я, могла проканати хіба що для трієчників як перевернута R. Вони, трієчники, навіть повироставши і ставши власниками малих і середніх бізнесів, запросто можуть сплутати на рекламах своїх товарів букви И і N. А яка їм різниця? Головне, щоб покупець загальну суть схоплював.

      В універі – і не радянський час же давно, і давно не час перших ринків – наші дівулі озброювалися паперовими пакетиками від гламурного шопінгу. Бажано, щоби на ньому був логотип мережі бутиків брендового одягу чи якоїсь дорогої (в жодному разі не мережевої!) косметики. Так що, запхнувши свою реальну косметичку в мацюпусіньку сумочку, можна було кинути конспекти в кульок і поспішати на пари. Така собі заклопотана сучасна дівчина після успішного шопінгу. Ага, о восьмій ранку.

      Тільки чого це я, розволочене буржуазне дівчисько, насміхаюся зі святої активності – шопінгу? «Вот в савєцкає врємя била уваженіє…» – прокректав би Шопінг, якби носив трєнікі і з якихось причин не зміг емігрувати на історичну батьківщину. І був би вщент правий. Пригадаймо-но хором трошки сумєрків богов…

      …Зранку від гаража вся родина розгрібала сніг. Власне, навіть не зранку ще, а затемна, годині о п’ятій. Поки сяк-так розчиститься дорога за ворота і після довгих буксувань машина таки за них виїде, вже і сьома настане. Запакувавшися в «жигулі», сімейство доїздило до якогось дивного підвалу, де вже, здається, з ночі було повно людей. То була Черга. В Черзі всім давалося чого-небудь по одному в руки. Так що в чергу ставала ціла родина по одному через трьох чоловік, і як тільки першому відпускали, він перебігав до останнього, щоб їм обом потім дали щось по одному в руки, – ну,

Скачать книгу