LITMIR.BIZ

Скачать книгу

виявляючи й усуваючи тих небагатьох, які вважалися потенційно небезпечними. Але ніяких спроб нав'язати їм ідеологію Партії не робилося. Показувати пролам, що таке політичний інтерес було небажано, і можливо навіть небезпечно. Все, що від них вимагалося, це примітивний патріотизм, яким можна було апелювати щоразу, коли необхідно було змусити їх погодитися на більш тривалий робочий день або скорочений пайок. І навіть коли вони були чимось незадоволені, що все ж траплялося час від часу, їх невдоволення ні до чого не призводило, бо не маючи спільних глобальних ідей та цілей, вони могли зосередитися лише на дрібних конкретних скаргах. Більше зло незмінно вислизало з їх поля зору. Переважна більшість пролів не мала телеекранів у своїх квартирах. Навіть патрулі їх особливо не чіпали. У Лондоні була величезна кількість злочинців: бандити, повії, торговці наркотиками, шахраї, але оскільки всі вони теж були пролами, вони нікого не цікавили. В усіх питаннях моральності їм дозволялося слідувати кодексу своїх предків. Сексуальне пуританство Партії їм не нав'язувалось. Безладні статеві зв'язки залишалися безкарними, розлучення дозволялося. Навіть релігія була їм дозволена, але вона пролів не цікавила. Вони не викликали підозр. Як свідчило партійне гасло: «Проли і тварини – істоти вільні від зобов'язань».

      Вінстон нахилився і обережно почухав варикозну виразку. Вона знову почала свербіти. Як би там не було, все завжди зводилось до того, що неможливо було дізнатися, яким насправді було життя до революції. Вінстон дістав з шухляди екземпляр підручника з історії для дітей, який позичив у місіс Парсонс, і почав переписувати уривок у щоденник:

      «У старі часи, до славної революції, Лондон не був тим гарним містом, яким ми знаємо його сьогодні. Це було темне, брудне, жалюгідне місце, де майже нікому не вистачало їжі і де у сотень, а то і тисяч бідняків не було взуття, та що й казати, у них навіть даху над головою не було. Дітям вашого віку доводилося працювати по дванадцять годин на день на жорстоких господарів, які били їх батогами, якщо ті працювали занадто повільно, і годували їх тільки черствими хлібом і водою.

      І серед всієї цієї жахливої бідності було лише кілька великих розкішних будинків, де жили багатії, у яких було по тридцять слуг, які задовольняли всі їхні забаганки. Ці багатії називались капіталістами. Це були товсті огидні люди зі злими обличчями, як зображено на картинці на наступній сторінці. Як ви бачите, капіталіст носив довге чорне пальто, яке звалося сюртуком, і дивний лакований капелюх у формі димоходу, який називали циліндром. Це була уніформа капіталістів, і більше нікому не дозволялося її носити. Капіталісти володіли всім у світі, а всі інші були їх рабами. Їм належала вся земля, всі будинки, всі фабрики і всі гроші світу. Якщо хтось їх не слухався, вони могли кинути цю людину до в'язниці, позбавити роботи і заморити голодом. Коли звичайна людина говорила з капіталістом, вона повинна була вклонитися йому, зняти кашкет і звертатися до нього «сер». Головного капіталіста

Скачать книгу