LITMIR.BIZ

Скачать книгу

у золотому промінні», – писав він в одному з листів. «Тільки на землі Ізраїлю можна було побачити такий захід сонця», – наполягав він, назвавши себе «схвильованим та зворушеним». Наближалася зима, але Бен-Ґуріону здавалося, що він «відчуває» весняні квіти. Він описав «представників відродження»: маленький єврейський хлопчик упевнено скакав на коні, a єврейська дівчина восьми років їхала на віслюку. «Моє здоров’я та зовнішній вигляд прекрасні!» – наголошував він.[181]

      Два тижні по тому ця радість розвіялася. Як і у Варшаві, Бен-Ґуріон раптово занурився у сувору меланхолію. Знову він довірився Шмуелю Фуксу. Не минуло й чотири місяці з моменту його приїзду, як Бен-Ґуріон писав: «Я вже п’ять місяців на землі Ізраїлю, і іноді відчуваю себе зовсім самотнім, немає поряд нікого близького і доброзичливого, супутника, який зрозуміє і відчує мою душу – пронизливі та палкі бажання горять у мені та виснажують. Коли таке трапляється, – продовжував він, – я беру листи, які отримав від Фукса, і жадібно їх читаю, смуток пронизує мене та підіймається з глибин мого серця».

      Бен-Ґуріон писав, що йому нічого не бракувало, і тому здавалося, що в житті було все, чого він хотів, але його гнітила «психологічна самотність». «Я не можу знайти серед усіх своїх знайомих нікого, хто міг би стати мені дорогим другом і братом, близьким і духовно пов’язаним зі мною серцем і душею». Цілком можливо, на його думку, що такі стосунки могли б сформуватися лише у ранній молодості; можливо, його самотність була лише випадковістю. Так чи інакше, «я не можу знайти тут жодного близького друга, як ми розуміли це слово, який став би частиною мого життя, мого серця». На мить він знову ухопився за ілюзію, що Фукс може приїхати до Палестини: «Ми незабаром побачимося на Середземноморському березі», – писав він. Десять років по тому Бен-Ґуріон розповів про «ночі великих секретів, просякнуті таємницею…. усе було обтяжене загадкою, ознаками туги, загадкової смути та жагучої тяги до того, чого не існує».[182] У нього не було коханої. Єдиною людиною, з якою він міг розмовляти так, як йому хотілося, був Шломо Цемах, але Цемах незабаром поїхав із Петах-Тіква до Галілеї, і Бен-Ґуріон зостався «один, з багатьма товаришами та друзями»[183].

* * *

      Його повсякденне життя було далеким від ідеалу. «Коли я не працював, то горів у лихоманці та потерпав від голоду», – писав він. Тільки кілька єврейських фермерських працівників мали постійну роботу, і Бен-Ґуріон не був одним із них. Він розповідав про своєрідний ринок рабів. «Єврейські робітники повинні були стояти біля синагоги, – розповідав Бен-Ґуріон, – доки не приїжджали шукати робітника єврейські фермери; вони перевіряли їхні м’язи та приймали на роботу або, в основному, лишали стояти далі». Через кілька днів після приїзду до мошави Бен-Ґуріон знайшов роботу в апельсиновому гаї. «У мене є хороша та чиста робота, – із сарказмом писав він батькові, – удобрювач гноєм». Йому спершу треба було завантажити гній на піддон, перевезти його на відстань, порівняну з відстанню до ринку в Плоньську, і закласти гній до ями в гаю. Потім

Скачать книгу