Оля - Ольга Саліпа Мистецькі біографії

Скачать книгу

Тут до такого не привчені. – Маковей відчинив шафку в кутку кімнати і витягнув звідти якийсь клунок. Поставив на стіл і розгорнув із повощеного паперу кілька невеличких пиріжків. У кімнаті запахло їжею, і від цього запаху в Ольги чомусь знову почала боліти голова. – Пригощайтеся, жінка, в якої я квартирую, пече відмінно. Сьогодні – з в’яленими сливами. Скуштуйте.

      Ольга залишалася стояти біля вікна. Вона почувалася невдовленою через те, що чоловік не сказав жодного слова про її рукопис. Звісно, він не встиг його прочитати, але ж міг хоч би словечком обмовитися. На душі неприємно зашкребло.

      – Знаєте, Олю, вам треба більше відпочивати.

      Від цього «Олю» жінку пересмикнуло. Ніхто її так не називав тепер, а надто не очікувала такого від цього майже незнайомого чоловіка.

      Маковей підійшов зовсім близько і поклав руку на її плече. Такий жест був дуже недоречний для людей, що майже не знають одне одного, і Ольга відверто розгубилася. Тепло долоні Осипа відчувалося навіть через цупку тканину сукні. Щось приємне і незвичне розлилось її тілом.

      – Те, що я про вас чув, дозволяє зробити висновок про вашу неабияку силу духу, але в першу чергу ви – жінка. Хай навіть і дуже талановита. Ви маєте втомлений вигляд, і мені, як і будь-якому чоловікові, думається лише про те, як було б добре, коли б замість блідості на ваших щоках красувався здоровий рум’янець. Може, вам варто поїхати в село на якийсь час? Я за вас хвилююся.

      – В село? То ви з тих, хто б відправив жінку до корів, дітей і поля?

      – Ні в якому разі! Не хотів вас образити. Ви, звісно, гідні того, щоб бути на одному рівні з інтелігентними мужами сучасності. Але мені хочеться потурбуватися про вас, як про малу дитину. Самого дивують такі думки. Забудьте про них, благаю.

      Ольга слухала його голос і майже фізично відчувала, як розсипається на піщинки. Ще вчора вона б плюнула чоловікові межи очі за натяк на її фізичну слабкість, але тут і зараз їй хотілось піддатися силі цього чоловіка, прийняти його турботу, бути просто жінкою, без регалій і заявок на популярність. Чомусь пригадалося нічне жахіття, яке в дитинстві снилося кілька разів поспіль. Начебто вона лежить на постелі, а до неї наближається вбивця і хоче її задушити. Ольга пробує поворухнутися чи закричати, але тіло не слухається, голос пропав. Її загибель неминуча. Зараз почувається, як у тому сні – дивна слабкість забирає здатність пручатися.

      – Мені треба йти, почаюємо в інший день, – різко повернулася до дверей жінка і, залишивши здивованого Маковея в кабінеті, вийшла геть. До цієї слабкості ще треба звикнути.

      На вулиці в Ольги запаморочилося в голові, до горла підступила нудота. Голова починала боліти дужче і дужче. Кожен крок відгукувався новою хвилею болю. Коли до її будинку на Рошівській залишалося кількасот метрів, стало зовсім зле. Довелося сісти просто на ґанок якоїсь старої хати і перечекати кілька хвилин. Аж коли повернулася додому, побачила натерті до крові черевиками ноги та відчула неприродну втому.

      «Хіба може хтось із тутешніх

Скачать книгу