LITMIR.BIZ

Скачать книгу

молочного туману випливли два жовтки фар, зовсім поряд. Алік зробив іще крок, аби його було краще видно. І тут завищали гальма, і машину понесло по мокрій бруківці просто на Аліка. Правий жовток фари несильно вдарив його в коліно, і він відскочив, змахнув руками, намагаючись знайти рівновагу та втриматись у вертикальному положенні, але не втримався.

      Машина зупинилась. У салоні спалахнуло світло, і в цьому світлі Алік побачив два перелякані обличчя. Одне належало молодому, можливо, тридцятирічному чоловікові, друге було старше. Гострота носа і доглянуті вуса старшого пасажира видавали в ньому іноземця, скоріше за все, поляка. Молодий відчинив дверцята, вийшов. Його руки тремтіли. Він був у шоку.

      – З вами все гаразд? – запитав він Аліка, який знову стояв на ногах, потираючи забите коліно. – Я вас не бачив!

      – Нічого, нічого, – примовляв Алік. – Аудрюсе, ти тут? – озирнувся він.

      – Тут, – відповів приятель, підходячи ближче до машини.

      – Може, вас відвезти куди-небудь? – запитав водій старенького «опеля», зчепивши п'ятірні в замок, аби спинити тремтіння.

      – А я якраз машину ловив, щоб їхати, – мовив трохи відчужено Алік. – На Замарстинівську, в кінець…

      – Сідайте! – водій відчинив задні дверці й тепер зацікавлено, все ще переляканими очима розглядав цих немолодих довговолосих приятелів.

      Машина рушила і немов попливла всередині туманного молока, як підводний човен темними, глибокими та непрозорими водами.

      – А ви мою вулицю знайдете? – не без сумніву в голосі запитав Алік.

      – Або ми її, або вона нас знайде. Головне – не поспішати. Ви ж не поспішаєте?!

      Мала швидкість заспокоїла Аліка.

      – Ти як? – запитав він у Аудрюса.

      – Нормально.

      – Як ти думаєш, Рябцев правду сказав?!

      Аудрюс знизав плечима. Відповідати йому не хотілося, та й не було в нього конкретної відповіді.

      їхали з півгодини мовчки, і враз у тумані, що раптово розступився, з'явилися стовбури сосен і знайомий паркан міліційної лікарні.

      – Ну от, – видихнув полегшено водій. – Вам далі?

      – Ага, тут уже недалеко, – Алік кивнув. І знов озирнувся на Аудрюса. – Посидимо у мене трохи, відпочинемо, – сказав.

      – Мені б поспати кілька годин, – мовив Аудрюс утомлено.

      – Тоді спочатку поспимо, а потім відпочинемо, – сказав Алік і позіхнув.

      Розділ 2

      Висадивши довговолосих пасажирів, «опель» розвернувся і поїхав назад, цього разу в бік центру.

      – У нас такіє хіпі давно вимерлі, – сказав по-російськи з помітним акцентом вусатий пасажир. – Наркотікі, гашиш… Хіпі вообще долґо нє жілі, зато с сексом і весело! Ми єщо спробуєм?

      – Що спробуємо, пане Ярек? – здивувався водій, в якого з усього щойно сказаного поляком у голові залишилися тільки слова «сєкс» і «вєсєло».

      – Ну а за что я тєбє плачу, курва-мать?!

      Водій уважно вдивився в дорогу. Туман розсіювався.

      – Спробуємо, – закивав він і позіхнув,

Скачать книгу