LITMIR.BIZ

Скачать книгу

такі, що заздро подивились і на сей заробіток. Замулила їм очі та щербата копійка, що лежить в кишені бідного чоловіка… Заздро стало, що в рибалки в кошику тріпається деколи жива осятрина або стерлядь… Вони думають, що він її уминає з борщем або з юшкою… А того й не бачать, що той осятер або тая стерлядь тілько й боронить його від голодної смерті! А скілько вона стоїла порізаних пальців, безсонних нічок, тривоги сім'ї! – чи не сталося там чого з чоловікам або батьком? чи не ковтнула його чорна Дніпрова хвиля?… Того ніхто не чув і не бачив… Бачить осятрину або стерлядь – йому і заздро стає! Щоб лопнули ті ненажерливі очі!.. От і пішов він у Думу і наддав тисячею більше від рибалок… А наші просвітителі і тому раді, – може, що і їм перепаде з тії тисячі!.. Завів орендар свій невід, сітки, снасті; понаймав робочих і не пускає нікого на своїй часті ловити… Приходиться другим з голоду здихати… Що йому за діло? Він купив право на улов; а ти хоч і здихай! Коли в тебе є гроші, – іди поміряйся з ним; а немає – здихай!.. От яким побитом погибли наші рибальські громади! Оце одну якось настягав я: держу, підучую боротись, – та не знаю, що з цього вийде… Поки що – все гаразд… Так отаке моє життя, Петре! А ти ж як думаєш за себе? Куди приткнешся?

      – Я? Я ще не знаю, що з мене буде; куди себе ткну. Набираюсь поки що сили; придивляюся до людей і їх життя, – думка колись виводити.

      – Писателем хочеш стати?

      – Еге ж. А ти як думаєш про се?

      Жук скривився, почухався.

      – Ти не згоджуєшся? – спитав Петро.

      – Любов висшвувати? – бевкнув Жук.

      Наче холодною водою обдали ті слова Петра; зневага і ураза пройняли його серце. Жук помітив.

      – Вибач, Петре, – замовив він далі. – Я, коли хоч, не бачу справжнього діла з писательства… Що се за діло? Так, з жиру багаті люди, не знаючи нужди, забавляються.

      – Он куди ти ухопив! – сказав Петро. – Довго ж ти таки возився з темним людом, – додав, подумавши.

      – Та й сам їх миром помазався?

      – Ні, гірше… І у простого народу є пісня, казка…

      – Що ж, він нею живе?

      – Живе у часи спочинку. Коли руки його спочивають, душа і серце просять роботи.

      – Хай і так… Тілько се не дає йому їсти.

      – Не дає. Ти вчиш його найлегше хліба добути, а я звертаю людську увагу на страшні картини нужди та горя, буджу жаль у серці…

      Жук зареготався.

      – Вибач мені, Петре! Зділай милость, вибач за мій регіт! О-ох! не зможу ж я удержатися, дивлячись на те, що ти таким благим оком та добрим серцем поглядаєш на діла миру сього… Хіба золото має серце? Хіба метал проймеш словом? О Петре! О голубе мій! Не тут би тобі жити; не з цими закам'янілими душами…

      – Коли вода камінь пробиває, а то б живе слово не дійшло до душі, – одказав Петро.

      – А через скілько літ ти повернеш людські голови на цей шлях? – спитав Жук. – Дай Боже, щоб через вік спізнали тебе люди і почали так благо думати, як ти думаєш!.. Візьми великих учителів, – глянь на

Скачать книгу