ТОП просматриваемых книг сайта:
Справа мертвого авіатора. Олександр Красовицький
Читать онлайн.Название Справа мертвого авіатора
Год выпуска 2020
isbn
Автор произведения Олександр Красовицький
Серия Історичний детектив
Издательство OMIKO
Естер говорила, чому не варто довіряти свідкам. Усім, а не лише повіям чи волоцюгам, яких натхненно знаходив Рудий десь на мальовничих київських околицях, шокуючи міських чиновників. Ганс Гросс колись був судовим слідчим, потім – помічником прокурора, врешті – професором Грацького університету, з-під пера якого вийшов «Порадник для судових слідчих, поліцейських чиновників, жандармів». Естер могла цитувати «Порадник» цілими абзацами. Ганс Гросс був її духовним учителем, орієнтиром, який вказував шлях. Вона працювала у розшуковій частині Київської міської поліції вже два роки – з вересня 1899-го. З грудня того ж року Ганс Гросс почав викладати криміналістику студентам Чернівецького університету. Тоді ж кількість згадок про професора у репліках Естер перейшла всі дозволені межі. Вона марила поїздкою до Чернівців. Можливо, якби ця дивна жінка зі шпилькою-метеликом менше говорила про австрійського криміналіста, Тарасу Адамовичу було б легше прийняти його погляди. Хтозна. Ганс Гросс заглиблювався у дослідження сприйняття людиною зовнішнього світу. Можливо, він мав рацію. Найімовірніше, таки мав.
– Ми просимо свідків перелічити факти. Але як відрізнити факт від висновку? – запитувала вона і відразу відповідала: – Якщо людина говорить «я бачила склянку з водою на столі» – це факт чи умовивід? Якщо склянку на столі показав вашому свідку ілюзіоніст, – ви впевнені у його свідченнях? А сама людина впевнена, що то була справді склянка, а не ілюзія, створена світлом чи системою дзеркал? Якщо темної ночі свідок бачить обриси людини у сукні, він свідчитиме – «я бачив жінку». Але чи справді то була жінка? Він зробив висновок з огляду на кілька деталей і, можливо, надав неправдиву інформацію слідчому.
– Сумніватися у свідченнях – наш обов’язок, – відповів їй Тарас Адамович. Але ж вона це знає. І знає, що він так відповість.
– Але свідчення очевидців вагомі для розслідування, без них неможливо рухатися далі. – додав слідчий Галушко.
– Ти говориш «очевидці», маючи на увазі осіб, які могли бачити щось важливе? Але свідки мають й інші органи чуттів. Найцікавіше те, що всі наші чуття легко обманути.
– Наприклад? – запитав він, наперед знаючи, які приклади вона наведе.
– Під час дощу споруди можуть видаватися ближчими, люди в темному одязі – більш худорлявими порівняно з тими, хто обирає світлі кольори, вогонь вночі також видається ближчим, ніж є насправді.
– Це закони оптики, а не обман. Слідчий повинен це розуміти.
– Слух теж можна обдурити. Дотик, запах, смак.
Він знав це. Хтозна, як люди запам’ятовують почуте. Навряд чи виокремлюють кожен звук, радше – вловлюють зміст, але тлумачать по-різному. Він допитував свідків на трамвайній зупинці, які бачили, як в однієї з пасажирок ридикюльник вихопив сумку,