ТОП просматриваемых книг сайта:
Метелик. Анри Шарьер
Читать онлайн.Название Метелик
Год выпуска 1969
isbn 9786171277847
Автор произведения Анри Шарьер
Жанр Зарубежная классика
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Час підбити підсумки. Отже, мені двадцять шість років, я в прекрасній формі, ношу в собі п’ять тисяч шістсот франків своїх і двадцять п’ять тисяч Ґалґані. Зі мною Деґа, у якого є десять тисяч. Напевно, я можу розраховувати на сорок тисяч, бо якщо Ґалґані нездатний захистити цю суму тут, то на борту корабля чи на Ґвіані це ще менш імовірно. Він це розуміє, тому й не прийшов за своїм патроном. Отже, я можу розраховувати на ці гроші, звісно, забравши із собою Ґалґані; він має ними скористатись, адже гроші його, а не мої. Я використаю їх задля його добра, але й сам скористаюся ними безпосередньо. Сорок тисяч франків – велика сума, тож я зможу легко підкупити помічників, тих, хто відбуває каторгу й хто звільнився, та наглядачів.
Підсумок позитивний. Одразу після прибуття треба тікати разом з Деґа й Ґалґані, це єдине, на чому я маю повністю зосередитися. Торкаюся бістурі – приємно відчувати холод його сталевої рукоятки. Те, що я маю таку небезпечну зброю, надає мені впевненості. Його корисність було доведено в інциденті з арабами. О третій ранку в’язні склали перед решіткою камери одинадцять туго набитих морських мішків з грубої тканини, до кожного прикріплена бірка. Мені вдається розгледіти одну, що звисає крізь решітку. Читаю: «К… П’єр, тридцять років, метр сімдесят три, сорок другий розмір. Взуття – сорок перший, номер у відомості – Х…» К… – це П’єрро-придурок з Бордо, засуджений у Парижі за вбивство на двадцять років примусових робіт.
Він хороший хлопець, людина злочинного середовища, прямий і справедливий, я добре його знаю. Бірка свідчить, наскільки доскіпливою й добре організованою є адміністрація, яка керує каторгою. Так краще, ніж у казармі, де речі видають на око. Тут усе описано, і кожен отримає одяг свого розміру. Через клапан на поверхні мішка помічаю, що це однострій білого кольору з вертикальними червоними смужками. З таким убранням пройти непоміченим навряд чи вдасться.
Я свідомо намагаюся змусити свій мозок викликати в пам’яті образи присяжних, суддів, прокурора тощо. Він категорично відмовляється підкорятися, від нього вдається отримати тільки нормальні образи. І я розумію, що для того, щоб інтенсивно, як було насправді, пережити сцени в Консьєржері й Больє, треба залишатися наодинці, на самоті. Я констатую це з полегшенням і розумію, що колективне життя, яке світить мені попереду, зумовить інші потреби, інші реакції та плани.
П’єрро-придурок підходить до решітки й питає:
– Як ти, Меті?
– А ти?
– Бачиш, я завжди мріяв дістатися до Америки, та, оскільки я гравець, мені не вдавалося назбирати грошей, щоб заплатити за мандрівку. Лягаві вирішили подарувати мені безкоштовну поїздку. Це ж добре, що тут скажеш, чи не так, Меті?
Він