ТОП просматриваемых книг сайта:
Собор Паризької Богоматері. Виктор Мари Гюго
Читать онлайн.Название Собор Паризької Богоматері
Год выпуска 1831
isbn
Автор произведения Виктор Мари Гюго
Жанр Исторические любовные романы
Серия Бібліотека світової літератури
Издательство OMIKO
– Подайте, що ваша ласка!
– Стривайте! – вів далі Жоаннес, – та це ж, клянусь душею, Клопен Труйльфу! Гей, ти, друже! Напевно, твоя рана дуже заважала тобі на нозі, що ти переніс її на руку!
І, кажучи це, школяр спритно, як мавпа, кинув дрібну срібну монету в засмальцьований капелюх, якого жебрак тримав у своїй хворій руці. Той, не змигнувши й оком, прийняв і милостиню, і знущання, жалібно тягнучи своєї:
– Подайте, що ваша ласка!
Цей епізод розважив глядачів, багато їх на чолі з Робеном Пустеном і всіма школярами жваво аплодували незвичайному імпровізованому дуетові, що його посеред пролога виконували школяр і жебрак, один верескливим голосом, а другий – байдужо-монотонним скиглінням.
Гренгуар був дуже незадоволений. Але він скоро отямився і, не удостоївши двох порушників тиші навіть зневажливого погляду, щосили гукнув чотирьом акторам на сцені:
– Грайте далі, хай йому чорт! Далі!
У цю мить він відчув, що хтось тягне його за полу камзола. Гренгуар з досадою обернувся й через силу всміхнувся. Не міг не всміхнутися. То Жіскета Жансьєн, просунувши гарненьку ручку через балюстраду, намагалася привернути до себе його увагу.
– Добродію, – спитала молода дівчина, – вони гратимуть далі?
– Аякже, – відповів Гренгуар, вражений цим запитанням.
– Коли так, месіре, – попросила вона, – будьте ласкаві, поясніть мені…
– Те, що вони казатимуть? – перебив Гренгуар. – Гаразд! Слухайте…
– Та ні, – заперечила Жіскета, – поясніть, що вони казали досі.
Гренгуар підскочив, наче людина, якій зачепили відкриту рану.
– Чортове дурноголове дівчисько! – пробубонів він крізь зуби.
З цієї миті Жіскета геть усе втратила в його очах.
Тим часом актори знову почали грати, і глядачі, побачивши, що вистава триває, стали слухати, хоч, у зв’язку з подією, яка так несподівано розірвала пролог на дві частини, вони проґавили чимало красот п’єси. Гренгуар з жалем подумав про це. Але всі помалу вгамувалися, школяр замовк. Жебрак перелічував монети, і спектакль тривав далі.
То був справді чудовий твір, який, на нашу думку, трохи переробивши, можна було б використати й сьогодні. Фабула, дещо розтягнута й малозмістовна – на ті часи явище нормальне – була проста, і Гренгуар у глибині душі щиро захоплювався її ясністю. Само собою зрозуміло, що чотири алегоричні постаті, обійшовши три частини світу і не знайшовши пристойного способу позбутися свого золотого дельфіна, трошки втомилися. Це дало нагоду виголосити похвальне слово чудо-рибі з тисячами тонких натяків на молодого нареченого Маргарити Фландрської, який у той час перебував у сумному відлюдді в Амбуазькому замку, не знаючи, що Селянство і Духівництво, Шляхта і Торгівля заради нього обійшли весь світ. Отже, згаданий дельфін був молодий,