ТОП просматриваемых книг сайта:
Собор Паризької Богоматері. Виктор Мари Гюго
Читать онлайн.Название Собор Паризької Богоматері
Год выпуска 1831
isbn
Автор произведения Виктор Мари Гюго
Жанр Исторические любовные романы
Серия Бібліотека світової літератури
Издательство OMIKO
Зграя школярів, шалено аплодуючи, голосно повторила цей каламбур.
– Ви їдете на вулицю Тіботоде шукати помешкання, правда, пане ректор, партнере диявола?
Потім дійшла черга й до інших сановників.
– Геть педелів! Геть жезлоносців!
– Скажи-но, Робене Пуспен, а хто ото такий?
– Це Жільбер де Сюльї, Gilbertus de Soliaco, канцлер Отенського колежу.
– Стривай, ти зручніше примостився, – на ось мій черевик, жбурни йому в пику!
– Saturnalitias mittimus ecce nuces[12].
– Геть усіх шістьох богословів з їхніми білими стихарями!
– Так це богослови? А я гадав, це ті шість білих гусок, що їх дала місту свята Женев’єва за маєток Роньї!
– Геть медиків!
– Геть диспути на визначені й довільні теми!
– Лови мою шапчину, канцлере святої Женев’єви! Ти скривдив мене! Це правда: він віддав моє місце в нормандському земляцтві малому Асканіо Фальцаспаді з провінції Бурж, бо той – італієць!
– Це несправедливо, – погодились всі школярі. – Геть канцлера Женев’єви!
– Гей ви, метре Жоакен де Ладеор! Агов, Луї Даюїль! Агов, Ламбере Октеман!
– Сто чортів довіреному німецького земляцтва!
– І капеланам Святої Каплиці з їхніми сірими хутряними накидками; cum tunicis grisis!
– Seu de pellibus grisis fourratis![13]
– Гей, магістри мистецтв! Усі, хто в гарних чорних мантіях! Усі, хто в гарних червоних мантіях!
– Непоганий хвіст у ректора!
– Можна подумати, що це венеційський дож їде на заручини з морем.
– Дивись, Жеане! Каноніки святої Женев’єви!
– Під три чорти каноницьку братію!
– Абате Клод Шоар! Докторе Клод Шоар! Ви шукаєте Марію ля Жіфард?
– Вона на вулиці Глатіньї.
– Вона гріє ліжко королю розпусників.
– Вона сплачує йому свої чотири деньє – quator denarios.
– Aut unum bombum![14]
– Ви хочете сказати – з кожного носа?
– Друзі, ось метр Сімон Санген, виборець від пікардійського земляцтва, а позад нього сидить його жінка!
– Post equitem sedet atra cura![15]
– Сміливіше, метре Сімон!
– Добридень, пане виборець!
– Добраніч, пані виборчихо!
– Які ж вони щасливі, їм усе видно, – сказав, зітхаючи, Жоаннес де Молендіно, що, немов птах, ще й досі сидів серед листя капітелі.
Тим часом присяжний бібліотекар Університету, метр Андрі Мюньє, нахилився до вуха королівського хутряника, метра Жіля Рогатого.
– Кажу вам, добродію, це кінець світу. Ніколи серед школярів ще не було такої розбещеності, а всьому виною прокляті вигадки нашого століття, які все псують – гармати, кулеврини, бомбарди[16], а головне – друкарство, ця нова німецька чума. Немає вже ні манускриптів, ні книжок. Друкарство нищить книжкову торгівлю. Настає кінець світу.
– Я це добре бачу з того, як процвітає торгівля оксамитом, – сказав хутряник.
У цю мить пробило дванадцяту.
– А-а!.. – В один голос заволала вся
А ось вам і горішки до свята (латин.).
Підбиті сірим хутром (середньовічна латинь).
Одну гульню (латин.).
За вершником сидить похмура журба. – Горацій (латин.).
Різні види старовинної артилерійської зброї.