LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Церкви. Правда, обидва ці головні погляди на поганство взяті з Святого Письма. При цьому другому погляді можна вже було називати божків по іменах.

      А що робити з ідолами та взагалі з поганством, наші давні книжники добре знали, бо Книга Повторення Закону виразно навчала про це: «Жертівники їхні порозбивайте, а їхні стовпи поламайте, святі дерева їхні постинайте, а бовванів їхніх попаліте в вогні» (7. 5, 12. 2—3). Так, власне, й робили в нас зараз по прийнятті Християнства.

      У «Слові о полку Ігоревім» 1187-го року проведений ще один погляд на наших давніх божків: це не біси, не ідоли, але наші предки, люди – їхні онуки: «Погибашеть жизнь Дажьбожа внука», «Встала Обида в силах Дажьбожа внука», «Бояне, Велесов внуче». Це для нас дуже важливе: давні боги не біси, і злилися вже з нами, як наші предки. Взагалі, в «Слові» ані єдиним слівцем не ображено наших стародавніх вірувань, хоч автор його був християнин.

      2. Небесні світила

      Первісна людина рано зрозуміла, що сонце було головним двигуном і джерелом усього життя на землі, – воно давало тепло й світло, а без сонця на землю приходить ніч та зима, а з ними й смерть. Людина й природа всім своїм життям залежать від сонця, – без нього нема на землі життя. Ось чому в усіх народів сонце з найдавнішого часу обожується, пізніше перетворюється в окремого бога.[175]

      Так само обожувалося сонце і в нас, про що свідчать наші стародавні пам'ятки. Єпископ XII в. Кирило Турівський, радіючи, у своєму Слові про поширення Християнства, додає: «Уже бо не нарекуться богом стихіа, ні солнце, ні огнь». Як саме звалося в нас божество сонця, встановити трудно, бо по різних місцях воно звалося не однаково. В Іпатієвому Літопису під 1114 р. читаємо: «Солнце царь, сын Сварогов, эже єсть Дажьбог», а інші пам'ятки богом сонця звуть Сварога. Але окремого, міцно усталеного бога з сонця в нас, проте, не створено, бо взагалі був перерваний розвій слов'янської мітології.

      В «Слові о полку Ігореві» 1187-го року княгиня Ярославна зве сонце «Господином», власне Господом. Воно може й дошкульно нашкодити людині своїм сильним вогненним промінням; так, Ярославна промовляє до нього, як до бога: «Чему, Господине, простре горячю лучю (проміння) на лади вої, в полі безводні жаждею їм лучі (луці, луки) сопряже, тугою їм тули затче?»

      В українській народній поезії звичайно вживається ще й тепер: сонце святе, чисте, сонце Боже, сонце праведне. В одній пісні співається: «І к сонечку промовляє: поможи, Боже, чоловіку!» (Метлинський), – так ніби сонце зветься богом. У Чубинського: «Сонечко ясне, ти святе, ти прекрасне». Сонце – це око Боже, або вид Божий. Щоб удався коровай, співають, щоб він був як Бог милий,

      як день білий,

      як яснее сонечко!

      У коляді за столом сидять три товариші: ясний місячник, світлеє сонечко, сам Бог Небесний. Отже, сонце все ставиться поруч із Богом.

      Здавна всі шанують сонце. Нечуй-Левицький подає: Жінка каже: «Не свічу волосом проти праведного сонця». Так і в Церкві жінки стоять з покритою головою, – не світять волосом перед Богом.

      Є відомості, що в давнину

Скачать книгу