LITMIR.BIZ

Скачать книгу

в окрузі; а оскільки їхня краса і вишукані манери поєднувалися з природною поведінкою і набутою змалку ґречністю, вони здобули прихильність світського товариства. Марнославство дівчат було таке благородне, що нічим не нагадувало про себе зовні; а похвали їхній скромності, які докладно переказувала їм місіс Норріс, посилювали в них віру у власну бездоганність.

      Леді Бертрам не виїжджала разом із доньками. Вона була надто лінива, щоб завдавати собі зайвого клопоту навіть заради тої втіхи, якої зазнає кожна мати, бачачи успіх своїх дітей; тому вона доручила цей обов'язок сестрі, для якої він був вершиною її честолюбних бажань і давав можливість насолоджуватися світським життям, не витрачаючи коштів на власний виїзд.

      Фанні лишалася осторонь від цих розваг, але з радістю відчувала себе незамінимою в ролі тітчиної компаньйонки, коли всіх інших членів родини кудись запрошували; і, позаяк міс Лі покинула Менсфілд, у вечір балу чи поїздки з візитами Фанні була для леді Бертрам просто знахідкою. Вона розмовляла з тітонькою, слухала її, читала їй книги; і ці тихі вечори, і спокійна певність, що в їхньому tête-à-tête їй не доведеться почути жодного недоброго слова, були цілющими для її душі, яка дуже рідко бувала вільною від тривог. Що ж до розваг своїх кузин і кузена, вона радо про них слухала – особливо про бали і про те, з ким танцював Едмунд; але вона так низько цінувала себе, що не могла навіть уявити, ніби і їй колись випадуть на долю подібні радощі; і тому слухала, не сподіваючись, що їй доведеться ближче познайомитись із світським товариством. Проте взагалі то була для неї щаслива зима; хоча Уїльям так і не прибув до Англії, надія на їхнє побачення, що ніколи не згасала в серці Фанні, дуже її втішала.

      З приходом весни Фанні втратила свого вірного друга – старого сірого поні; і деякий час наслідки цієї втрати видавалися згубними не лише для її душевного стану, але й для здоров'я: хоч усі й знали, як необхідно їй їздити верхи, ніхто не потурбувався про їхнє поновлення; бо, як міркували її тітоньки, «вона може брати коней у своїх кузин, коли ті їм не потрібні». Але такої нагоди, звісно, ніколи не траплялося, бо обидві міс Бертрам здійснювали кінні прогулянки кожної ясної днини, і їм навіть не спадало на думку виявити люб'язність до Фанні, пожертвувавши власним задоволенням. Чудового ранку у квітні чи в травні вони весело вирушали на свої прогулянки; а Фанні або сиділа весь день наодинці з одною тітонькою, або ходила гуляти за велінням іншої і поверталася додому геть знеможена; леді Бертрам вважала прогулянки непотрібними і неприємними для себе, а місіс Норріс, що цілими днями метушилася, мов заведена, вимагала цього й від інших. Едмунда на цей час не було вдома, інакше він зміг би зарадити цій біді. Коли він повернувся й збагнув, що сталося з Фанні і до яких прикрих наслідків це може призвести, йому стало зрозуміло, що тут можна вдіяти лише одне; і слова «Фанні повинна мати свого коня» втілили в собі несхитну рішучість, з якою він виступав проти матері й тітоньки, коли вони – одна з лінощів, друга з ревної ощадливості

Скачать книгу