Відрубність Галичини - Іван Франко

Скачать книгу

політично і соціально, як поляки, ніяке правительство не може. Правительство може спиняти або прискорювати ріст, розвій народу, але з дитини зробити дорослого мужа не потрафить. Значить, хоч би правительство в Галичині навіть не було польське, тільки в австрійськім мундирі, хоч би воно всіми силами сприяло русинам, то й тоді не могло би зробити такої «зміни системи», яка мріється «Ділу».

      Правда, було щось таке, що при словах «зміна системи» в р. 1890 викликало у всіх русинів симпатичний відгук, та, на жаль, про се в критичній хвилі забули творці «нової ери», хоча нині се пригадує потроху «Правда». Се щось – то було систематичне переслідування русинів без різниці партій. Пригадаємо, що від першого «соціалістичного» процесу в р. 1876 до кінця 1889 р., отже, в протязі 12 літ, русинам, як одиницям, так і різним інституціям, виточено було около 500 процесів політичних, з котрих найбільша часть скінчилася занеханням слідства, а тільки мала часть скінчилася засудженням декого з оскаржених на невеличкі (в порівнянні з тенденційно підніманим шумом) кари, що в тім часі зроблено тисячі ревізій в приватних помешканнях і в локалях найрізніших руських товариств, розв’язано десятки читалень, арештовано та тягано по судах тисячі людей, уражено навіть релігійні почуття русинів такими способами, як обрізування трираменних хрестів, насилання жандармів до церкви для контролі богослуження або поручення такої контролі дідичам та посесорам – навіть жидам.

      Се була справжня система – та не урядова австрійська, а урядницька польсько-шляхетська; з погляду австрійських законів се була системизована нелегальність i самоволя. Зміни сеї системи русини мали повне право і навіть обов’язок добиватися; початок до сього зробили руські посли соймові, вносячи в р. 1889 звісну греміальну інтерпеляцію, котра в первіснім нарисі поставлена була принципіально ясно і широко, то єсть виступала проти усяких нарушень закону з боку властей без огляду на те, проти кого вони звернені, та опісля перероблена була д. Романчуком з односторонньо партійного погляду, так що правительству зроблено докори властиво тільки за переслідування народовців, а злегка дано до зрозуміння, що супроти москвофілів і соціалістів може собі нарушувати закони скільки йому подобається.

      Вже в тенорі сеї інтерпеляції д. Романчук показався здатним на батька «нової ери», – і міродатні сфери се живо зрозуміли. І от в падолисті 1890 р. д. Романчук проголошує в соймі по попередній умові з гр. Баденім «добровільно і з власної ініціативи послів-народовців» свою програму, котрої головні пункти були попросту відповіддю на повторювальні від 12 літ дзявкання польських шовіністів, що попихали уряд до переслідування русинів.

      «Русини зрадники», – кричала польська преса. «Ні, ми вірні державі і династії», – відповідає «програма» д. Романчука. «Русини схизматики!» – «Ні, ми вірні сини католицької церкви». «Русини москалі». – «Ні, ми самостійний нарід, відрубний від московського». «Русини тягнуть до Росії». – «Ні, для таких нема тут місця!» – докидає

Скачать книгу