ТОП просматриваемых книг сайта:
Відрубність Галичини. Іван Франко
Читать онлайн.Название Відрубність Галичини
Год выпуска 0
isbn
Автор произведения Іван Франко
Жанр Зарубежная классика
Издательство OMIKO
Лишаючи на боці загальний характер кошутівського повстання, шляхетсько-міщанського радше, ніж демократичного, і крайньо ворожого слов’янам, недоладність підозрівання Кобилиці в зв’язках з уграми видно вже хоч би з того, що одинокий напад угрів на Буковину під проводом Бема був зроблений, очевидно, без найменшого числення на якусь поміч гуцулів, у околиці, далекій від «збунтованого» округу. Се була партизанська демонстрація, що мала нагнати страху противникові, але не обчислена ні на які стратегічні користі. Бем, переночувавши в Дорні, вернув назад у Семигород, не пробуючи йти далі, хоч не знайшов серйозного супротивлення. Се чули, мабуть, і противники Кобилиці, коли в цвітні 1849 р. видумали ще два напади угрів уже просто на збунтовану територію, до Селетина та Путилова, і силкувалися взяти на ті качки несвідущих географії віденських німців.
Отець Білинкевич у своїй рукописній реляції прихиляється також до думки про те, що Кобилиця був у змові з уграми. На се у нього є два докази: говорення Кобилиці про овес і факт його ув’язнення в Жаб’ї: очевидно, мовляв, він хотів утікати на Угорщину. Щодо першого, то ми вже показали, що се видумка «Bucovin-и», яка могла бути передана о. Білинкевичеві якимсь урядником, що 1849 р. читав сю газету і прочитане в ній помішав з тим, що бачив або чув відки інде. Щодо другого, то се догадка, нічим не доказана. Кобилиця міг укриватися на галицькім боці вже тому, що тут за ним не шукали так, як на Буковині, а пробуваючи тут, зайшов і до Жаб’я; для здогаду про його намір утікати на Угорщину се не дає ніякої підстави.
Проф. Кайндль перший спротивився думці про порозуміння Кобилиці з уграми. Головний його доказ – се вирок чернівецького суду над Кобилицею. По довгім слідстві, в якім, певно, стягнено весь можливий доказовий матеріал, сей суд – воєнний, отже, певно, не прихильний до ласкавого трактування бунтівника – не знаходить на Кобилиці ніякої вини й засуджує його лише на місяць в’язниці за якийсь дрібний, по-теперішньому сказати б, поліційний переступ. Справді, доказ рішучий.
Але для характеристики руху Кобилиці всі ті докази зовсім негативні. Що ж се, властиво, було? І чим був Кобилиця, коли не був кошутівським агентом? Що не був простим обманцем, який у викликанні розрухів шукав тільки власної користі й збагачення, се, здається, певне. Чоловік заможний і гордий, що в часах панщини як громадський пленіпотент здобув собі безмежне довір’я у громад, певно, не спекулював на громадські сороківці. Жадоби особистого зиску не закидає йому й «Bucovina», хоча й силкується кинути двозначне світло на нього, говорячи, що він вибирав податок по сороківцеві від нумеру. Що в його словах «цісар – мій приятель» і в його поступках, якими він і в 1846, і в 1848 р. викликав розворушення серед народу, була певна політична містифікація, се