LITMIR.BIZ

Скачать книгу

знизала плечима. – І спав без задніх ніг.

      Семен підвівся на ноги. Вийшов у трусах до ванної. Облився холодним душем. Прислухався до свого тіла. Наслухуючи, знову кинув погляд на синець. Він набув темно-перламутрового відтінку.

      Витерся рушником і, проходячи повз вішак у коридорі, глянув на вінок.

      – Ніко! Забери його кудись, бо я вчора ввечері ледь заїкою не став!

      – Це ти про вінок? Його сьогодні Дарія Іванівна забере. Обіцяла до дванадцятої зайти.

      Семен знайшов у кухні пакет із супермаркету, поклав туди вінок і повісив на вішак.

      Одягнув спортивний костюм і відразу згадав учорашніх «лижників». Подумав, що й він такий само «лижник». Адже він ніяким іншим спортом, крім носіння «адідасівського» костюма, не займається. А йому ж треба тримати форму!

      «Улітку поплаваємо, у футбол пограємо», – подумки заспокоїв він себе.

      З’їв на сніданок банан. Випив зеленого чаю. Подумав: а чи не запропонувати Вероніці десь погуляти разом? Неділя ж сьогодні!

      Тільки-но він зайшов до спальні, як задзвонив телефон. Вероніка підняла слухавку, і Семенові одразу з виразу обличчя дружини стало зрозуміло, що розмова триватиме не менше чверті години. Повернувся до кухні, і почув, як дзеленчить його мобільний, залишений учора у кишені куртки. Телефонував Володька.

      – Чуєш, Сеню, давай на півгодинки зустрінемося! – запропонував він. – Я тут неподалік, у «Мак-Снеку».

      У кав’ярні було порожньо. Лише якесь дівчисько сиділо, розклавши на столі свій портативний комп’ютер.

      – Ну, ти мені й нічку влаштував! – сказав Володька приятелеві, що сів навпроти.

      Володька й справді виглядав утомленим. Семен глянув на нього, не розуміючи.

      – Ти ж просив за тобою вночі постежити! – нагадав Володька шефові.

      – Так, – кивнув Семен. – Просив. Я думав, наступної ночі…

      – Яка різниця. Мені минулої не спалося. Так що…

      – Зачекай, – Семен замислився. – А хіба я цієї ночі кудись ходив?

      Володька кивнув.

      Семен згадав ранок. Згадав відносну свіжість свого тіла. Згадав сумирну, приязну атмосферу і навіть воркування голубів за вікном. І Вероніка ні в чому йому не дорікала, і вінок у коридорі він лише двічі бачив: коли повернувся додому о пів на дванадцяту і вранці після душу.

      – І куди ж я ходив? – запитав Семен розгублено.

      – О другій двадцять ти вийшов з дому. Дійшов до рогу Стрілецької й Ярославового Валу. Прогулявся вздовж «Редісону». Потім повернувся до початку Франка й спустився вниз на Хмельницького. Я тобі можу на мапі весь маршрут намалювати. Але це ще не найцікавіше!

      – А що ж? – з побоюванням спитав Семен.

      – Найцікавіше, що тебе чекали. На розі Чеховського провулка й вулиці Гончара. Красива, струнка блондинка у довгій шубі…

      – Ти жартуєш! – видихнув приголомшений Семен. – І що потім?

      – Ви поцілувалися. Майже не розмовляли. Ти провів її вгору по Чеховському. Постояли хвилин п’ять біля її під’їзду, і все. Вона пішла додому, і ти також додому. Вгору по Гончара.

      Семену стало не по собі. Він озирнувся

Скачать книгу