Чотири шаблі - Юрій Яновський Шкільна бібліотека української та світової літератури

Скачать книгу

по-старосвітському.

      Дружки летіли верхи на конях по вулиці, на рукавах біліли хустки. По дорозі хутко шикувалися заслони, щоб перепиняти молодих і вимагати викупу. По хатах у молодого й молодої востаннє оглядали столи й перевіряли, чи все є так, «як годиться». Баба-розпорядниця не злазила з печі і звідти керувала весільним чином. Вона захворіла, пішовши до молодої розплітати косу і співати сумних пісень: пісні були навдивовижу дзвінкі й жалібні, а бабина горлянка рипуча, роки бабині лежали на її сухих плечах, як гаряча повсть, а ніч осіння – холодна. Пострілів пролунало стільки, скільки годилося, віно було повезено до молодого, а тачанка з Шахаєм та його дружиною заїхала до тестевого двору.

      Скільки пісень погублено тепер – старих і розрадних!.. Скільки мелодій увібрала в себе чужа гармошка – захрипла істеричка, де ноти тьмаві, а пісні метушливі й неповажні, де знижується мистецька глибина мелодії, гармошка-демагог, багатоголоса перекупка! Ось співає скрипка чи розмовляє кобза: одна, ледве помітна нота простягається в повітрі, і її коливання таке ж, як і коливання повітря. Струна дає чистий – до божевілля – звук. Коливаються віки́, вузьке коло часу поширюється на все життя всього народу. Рівна, прозора, проста до геніальності нота з’єднує віки. Завмирають люди, дрижать їхні плечі від розкритої таємниці, тремтять вії від набіглої щасливої сльози. Та скрипка грає далі. Нота міниться, пролітають дрібні сплески звуку, ніби в скрипці проривається сміх. Обличчя яснішають. Розчулена до краю душа жадібно сприймає веселі звуки. Ноги самі стукотять такт. Годі вже їх стримати, коли грає зворушлива скрипка. Старе й молоде рушає в танок. Ходором ходить подвір’я. Бубон клацає й гупає, як веселий парубійко. Переплуталися пари: на втіху, на сміх. Та скрипка вже стомилася. Десятки рук частують скрипака, кожний хоче з ним випити, поцілуватися, кожного скрипак хоче пославити на скрипці, і постає галас, гомін.

                                   Поміж трьома дорогами, —

      починають легко, поволі дівочі голоси.

                                   Рано, ра-но! —

      допомагають їм хлопці.

                                   Поміж трьома дорогами, ра-не-сенько!

      Дівчата стоять у гурті, обнявшися. Хлопці оточують дівчат. Пісня радісна охоплює подвір’я.

                         Там здибався князь з Дажбогом, рано, рано,

                         Там здибався князь з Дажбогом, ранесенько.

      Сонце спускається на вечір. Воно дивується, як можна йому зустрітися з князем, з молодим. Сонце поломеніє.

                         Ой ти, боже, ти, Дажбоже, рано, ра-но,

                         Зверни ж мені з доріженьки, ранесенько.

                         Бо ти богом рік від року, рано, ра-но,

                         А я князем раз на віку, ранесенько!

      Хлопці підморгують дівчатам. Скрипка відпочила й запрошує знов до танка. По

Скачать книгу