LITMIR.BIZ

Скачать книгу

любила спати на м’яких перинах, смачно їсти й утішати свою хіть; одного разу…

      Букви спливали з пам’яті без принуки. Розвіяр читав книгу, його права рука стискала уявне перо, немовби переносячи знаки на чистий аркуш. Наглядач Роджі слухав, підперши щоку кулаком. За дверима слухали теж – ті з рабів, хто ще не спав.

      Здібності Розвіяра виявилися випадково. В одну з перших ночей, наляканий і розгублений, він почав шепотіти книгу вголос – ту, недочитану й недописану, про Осиний Ніс. Роджі, що вартував за дверима, спершу вирішив, що новачок порушує наказ головного наглядача, перемовляючись з іншими рабами; утім, Роджі був розумний і майже одразу зрозумів, що помилився. Звістці, що новий раб знає письма, ніхто з наглядачів не зрадів. Розвіярова доля не змінилася ніяк, якщо не зважати на те, що тепер Роджі знай загадував йому переказувати книги – ночами чи вдень, під час перепочинку.

      Розвіяр дозволяв собі бурчати, але йому подобалося, що в нього є слухач. Згадалися довгі години, проведені на острові в Маяка, коли, сидячи в тіні, що впала ницьма, він так самісінько читав літери перед очима, а старий, чи то безумний, чи то велемудрий, слухав його. У Східній темниці Розвіяр згадував старого частіше, ніж на борту «Луски»; гіркота від утраченого окрайця забулася – Розвіяр майже подарував старому Маяку його трюк із «Мідним королем».

      – …І тоді крамарева дружина обмила млоснеє тіло трояндовою водою, і змастила свої темні кучері духмяною олією, і вкрила постіль шовком та оксамитом…

      Роджі судомно ковтнув. Розвіяр усміхнувся, заплющив очі, притулився потилицею до м’якої замшілої стіни; так букви виднілися навіть чіткіше.

      – …і зустрівши його, вона запнула завісу, але свічада й гобелени чули стогони і бачили, як коливався вогник нічника…

      Розвіяр перевів дух. На цьому сцена перелюбу цнотливо закінчувалася, далі йшла мова про відплату – коли з’явився корабель королеви квітів, щоби везти всіх чесних жінок на свято, крамарева дружина зібралась туди теж, але палуба…

      – Зажди, – хрипко сказав наглядач. – Далі я знаю… Давай ще раз із того місця, де вона любила спати на перинах.

      – Хочеш, я запишу тобі? – несподівано запропонував Розвіяр.

      Роджі мигнув короткими віями:

      – Як це?

      – Принеси мені чистий аркуш. Я запишу тобі ці слова, і ти зможеш читати в будь-який час. Удень, уночі, увечері…

      – Побалакай іще! – Очі в Роджі звузились. – Я, щоб читати… та хіба це вояцька річ?

      – Ти неписьменний? – після паузи здивувався Розвіяр.

      Роджі хотів дати йому штурхана, але Розвіяр ухилився.

* * *

      Уранці йшли на роботу. Снідали на ходу – кожному по коржику, та ще по солодкому кореню, та по вареному яйцю чиркуна (ці чорні пташки колоніями селились і в скелях, і в замку, не розрізняючи, де яка розколина, і по стелях бенкетних зал). Вода струменіла вздовж кожної улоговини в скелі, стрічками водоспадів зринала з балконів – від чого, а від спраги раби не потерпали.

      Роботи в замку було досить. Тягали каміння в каменярні, крутили коловорот,

Скачать книгу