Мідний король - Марина и Сергей Дяченко Блукаюча Іскра

Скачать книгу

ходити…

      Розвіяр згадав обличчя матері, так ніби вона, а не людина зі шрамом, сиділа навпроти на човновій лавці. Очі дивної форми, краплясті. Випнуті надбрівні дуги. Значить, його мати була гекса… А тепер вона стала білкою і досі бігає десь у лісах.

      – Цо-ок!

      Рептилії зупинились у крихітній бухті. Там чекали двоє, з каптурами, насунутими на обличчя; Розвіяра витягли з човна і, підштовхуючи в спину, повели по камінних східцях, що вели вгору через пролам у скелі.

      За годину він був уже на рабському ринку в передмісті Фер. Ще за годину, знов помінявши хазяїна, ішов у загальній вервечці рабів, ведених від узбережжя все далі в гори.

      Арві та Лу продешевили. Треба було продавати мене як письменного, думав Розвіяр на ходу, дивлячись у спину хлопця попереду. За письменного дали б більше – звісно, якщо знайти розбірливого й багатого покупця.

      Дурні, думав Розвіяр. Колишній хазяїн Агль досі, певно, гризе лікті й проклинає своє розорення. Прокляті контрабандисти могли б підзаробити на праці майстерного переписувача…

      І тоді ж із озлобленням подумав: дулю вам. Не став би я працювати на них. Я вільна людина, у мене є пам’ять, і я ще побачу коли-небудь ліси своєї батьківщини.

      Вервечка рабів повільно тяглась у гору. Наглядачі поляскували канчуками – без зайвої жорстокості. Так, для порядку.

      Розділ другий

      Замок цілком був висічений у скелі. Незрозуміло, хто й коли проробив цей титанічний труд; де-де на стінах збереглися відбитки величезних зубів. Наглядач Роджі казав, що це скельні черв’яки; тільки великий маг може підкорити собі скельного черв’яка і примусити його гризти камінь за наказом.

      Тут усе було камінне. Меблі. Посуд. Серця людей, які служать тутешньому володарю, були, схоже, теж із каменю. Удень сонце нагрівало замок так, що на поруччі зовнішніх галерей вільні найманці смажили собі яєчню. У глибині замку, у дальніх покоях, освітлених смолоскипами, було мерзло й холодно, і зі стелі крапала вода.

      Розвіяру пощастило: його на ніч замикали в Східній темниці. Це було велике приміщення з єдиними вузькими й низькими дверима, з величезним проламом у стіні навпроти – щось на кшталт вікна, що виходило на схід. Під проламом розлягалась безодня, далеко внизу дзюрчав струмок. Скеля поросла мохом, стіни й підлога Східної темниці більше ніж наполовину були запнуті глибоким і м’яким зеленим килимом. Струмок, що починався десь нагорі, постачав рабів свіжою водою і дозволяв умиватись.

      Тут не бувало парких ночей. Розвіяр лежав на моховитому покриві й скільки завгодно міг думати про своє; за день до його появи в замку – разом з п’ятьма іншими рабами – у Східній темниці сталась бійка. Когось скинули вниз.

      У першу свою ніч у замку Розвіяр опинився серед мовчазних, пригнічених, дуже потайних людей. Пізніше він дізнався, що, недорахувавшись напередодні раба, старший наглядач розлютився, звелів суворо покарати винних і невинних, а двох призвідників бійки покарали аж до на-півсмерті. Відтоді мешканцям темниці заборонено розмовляти

Скачать книгу