Буйний День - Джек Лондон Зарубіжні авторські зібрання

Скачать книгу

з тобою в заклад, Буйний Дню! Два проти одного! Ти не повернешся ані за сімдесят п’ять днів!

      – Не треба мені твоєї ласки, Джеку! – відказав Гарніш. – Ставлю порівну, і за шістдесят днів.

      – Сімдесят п’ять днів! Два проти одного, що не повернешся! – уперто правив своєї Кернс– П’ятдесята Миля вже звільниться з-під криги, і при березі лід підтане.

      – Що ти в мене виграв, Джеку, те твоє, – не поступався Гарніш. – І в такий спосіб ти мені нічого не повернеш. Я з тобою не закладаюся. Ти просто хочеш дати мені грошей, але я тобі ось що скажу, Джеку: моє серце теж чує, що я своє надолужу! Незабаром я все відіграю. Пожди тільки, поїш знайдуть велике золото вище по Юкону. Тоді ми з тобою сядемо «без стелі» й так заграємо, що аж дим піде! Згода?

      Вони стисли один одному руки.

      – Звісно, він повернеться, – прошепотів Кернс до Бетлса. – Ставлю п’ятсот, що Буйний День повернеться за шістдесят днів! – додав він уголос.

      Біллі Ролінз забився з ним, а Бетлс стиснув Кернса в обіймах.

      – Їй-богу, і я хочу забитися! – сказав Олаф Гендерсон, відводячи Гарніша вбік від Бетлса й Кернса.

      – Хто виграв – ставить могорич! – закричав Буйний День, заклавшися з ним. – А я певен, що виграю! Тільки шістдесят днів довго чекати, кажіть, хто що питиме, запиваки! Хто що питиме?

      Бетлс із чаркою віскі в руці виліз на стілець і, похитуючись, завів пісню, єдину, яку знав:

      Се Генрі Ворд Бічер, здається мені,

      І школи недільної учителі

      П’ють сік сасафрас, мов воду.

      Та свій я заставляю вік:

      Якщо вони п’ють сік,

      То сік із забороненого плоду.

      Юрба підхопила хором:

      Та свій я заставляю вік:

      Якщо вони п’ють сік,

      То сік із забороненого плоду.

      Хтось відчинив надвірні двері, і кволе сіре світло зазирнуло до шинку.

      – Буйний день! Буйний день уже! – гукнув хтось.

      Гарніш одразу рушив до дверей, відгортаючи вниз навушники своєї хутряної шапки. Кама стояв надворі біля санок, довгих і вузьких, сім із половиною футів завдовжки й шістнадцять дюймів завширшки. Їх дно, зашите дощечками впоперек, підносилось на шість дюймів над полозками на підрізах. На них, поперев’язувані міцним ремінням із лосячої шкіри, лежали брезентові мішки з поштою, одежа та харчі на людей і собак. Перед санками, позгортавшися калачиком, в один ряд лежало п’ятеро собак, укритих інеєм. То були ескімоські пси, дібрані зростом і мастю, усі надзвичайно великі й сірі. Від своїх хижих іклів аж до кудлатих хвостів – усі вони, як один, достоту нагадували вовків. Та вони, власне, й були вовки, приручені, звісно, а все ж вовки і з вигляду, і натурою. Зверху, застромлені під реміння, лежали напоготові дві пари широких плетених лижв.

      Бетлс показав на позшивані в укривало шкурки полярних зайців, що виглядали з одного мішка.

      – Оце й уся його постіль! – сказав він. – Шість фунтів хутра. Це найтепліше, що він має. Але нехай мене лиха година візьме, коли я під ними нагрівся б! А я теж чогось вартий! Буйний День сам

Скачать книгу