Дороті та Чарівник у Країні Оз - Лаймен Фрэнк Баум Шкільна бібліотека української та світової літератури

Скачать книгу

чи недовго тривало падіння, Дороті не знала. Від подиву й переляку вона випала з плину часу. Поступово, поборовши страх, дівчинка зважилася подивитися вниз, у чорну безодню. Зовсім поруч маячили ледь помітні обриси коня: задерта догори голова, вуха, що стояли сторчма, довгі ноги, розчепірені в різні боки. Потім Дороті пересвідчилася, що хлопчик, котрий від страху онімів, як і вона сама, сидить поруч.

      Дівчинка зітхнула з деяким полегшенням. Гіршого, здається, вдалося уникнути. Навпаки, починалася нова пригода, яка обіцяла бути не менш дивною й чудесною, ніж ті, що їй вже довелося пережити.

      Ця думка підбадьорила Дороті, і вона ще раз виглянула з коляски, щоб дізнатися, звідки виходить дивне світіння, котре дедалі потужніше розганяло каламутну імлу мороку. Далеко внизу вона помітила шість величезних сяючих куль, що ніби висіли в повітрі.

      Середня, найбільша, була білого кольору й походила на сонце. Навколо неї розташувалися ще п’ять: рожева, фіолетова, жовта, блакитна й помаранчева. Від цього розкішного сімейства різнокольорових світил розходилися на всі боки райдужні промені. Вони переливалися ніжними відтінками, заповнюючи весь навколишній простір сліпучою, чарівною, барвистою грою світла.

      Від подиву Дороті заклякла, мовчки спостерігаючи, як одне вухо Джима стає фіолетовим, друге – рожевим, хвіст забарвлюється в жовтий колір, а тулуб – у блакитні й помаранчеві смужки, подібно до зебрових. Вона озирнулася на Зеба, чиє обличчя стало блакитним, а волосся рожевим, й розгублено захихотіла:

      – Ну й кумедно!..

      Хлопчик теж дивився на неї, широко розкривши очі. Через обличчя Дороті пролягла зелена смуга, потім одна його половина стала блакитною, а друга – жовтою. Тут, мабуть, і злякатися можна було б.

      – Я н-не б-бачу н-нічо-го к-ку-медно-го! – заїкаючись, пробурмотів Зеб.

      У цей момент коляска хитнулася і разом з конем плавно лягла на бік. Вони, однак, продовжували падати, тож діти не відчули більшого страху, оскільки залишились сидіти в колясці на своїх місцях. Потім коляска перевернулася догори дном і продовжувала повільно крутитися, аж поки нарешті не повернулася в нормальне положення. Під час цих карколомних перевертань Джим відчайдушно дригав і молотив у повітрі ногами, а коли вирівнялися, з полегшенням видихнув і сказав:

      – Ну, так-то краще!

      Дороті й Зеб здивовано переглянулися.

      – Твій кінь уміє розмовляти? – запитала Дороті.

      – Раніше я за ним такого не помічав, – відгукнувся хлопчик.

      – Це перші слова в моєму житті, – промовив кінь. – Звідки вони в мене взялися – не можу пояснити, і не просіть. В гарненьку халепу ви мене втягнули, нічого й казати.

      – Ми й самі в неї потрапили, – примирливо сказала Дороті. – Не хвилюйся, дуже скоро це чим-небудь має закінчитися.

      – Ще б пак, – пробурчав кінь, – боюся тільки, кінець буде не дуже веселим.

      Зеб весь тремтів. Все, що відбувалося, було жахливим, фантастичним і рішуче не вкладалося в голові – хлопчина був на межі відчаю!

      Незабаром

Скачать книгу