Дороті та Чарівник у Країні Оз - Лаймен Фрэнк Баум Шкільна бібліотека української та світової літератури

Скачать книгу

знову засміявся і скочив на землю.

      – Схоже, я ще сплю, – сказав він, одв’язуючи коня. – Зате Джим добре знає свою справу. Правда, Джим? – і він поплескав коня по довгій морді.

      Хлопчик знову сів у коляску і взявся за віжки. Кінь позадкував з-під дерев, неквапом розвернувся і почвалав піщаною дорогою, ледь помітною в передсвітанковому тумані.

      – Гадав, потяг вже не прийде, – завважив хлопчик. – П’ять годин прочекав на станції.

      – Нас постійно трясло, – пояснила Дороті. – А ти хіба не відчував підземних поштовхів?

      – Ну… ми в Каліфорнії до них звикли, – відповів її співрозмовник. – Уже й боятися перестали.

      – А кондуктор сказав, що на його пам’яті це був найсильніший землетрус.

      – Правда? Тоді, напевно, я його проспав, – спантеличено мовив хлопчина.

      Дівчинка трохи помовчала. У тиші чулося тільки цокання копит. Потім пасажирка поцікавилася:

      – А як поживає дядько Генрі?

      – Непогано. Вони подружилися з дядьком Гагсоном.

      – Пан Гагсон – твій дядько? – запитала Дороті.

      – Так. Дядько Білл Гагсон одружений на сестрі твого дядька Генрі. Виходить, ми з тобою – троюрідні брат і сестра, – здогадався хлопчик і дуже зрадів власному відкриттю. – Я працюю в дядька на ранчо за десять доларів на місяць і харчі.

      – Ти впевнений, що це вигідна угода? – промовила дівчинка з деяким сумнівом.

      – Для дядька Гагсона – так, дуже вигідна, а для мене – ні. Я ж блискучий працівник: працюю не гірше, ніж сплю, – додав хлопчина і знову розсміявся.

      – Як тебе звати? – запитала Дороті, подумки зазначивши, що їй до душі цей веселун.

      – У мене не надто милозвучне ім’я, – чомусь зніяковів він. – Повне – Зебеді, для своїх просто Зеб. Ти, значить, була в Австралії?

      – Так, разом із дядьком Генрі, – відповіла Дороті. – Ми прибули в Сан-Франциско тиждень тому, тільки дядько Генрі одразу попрямував на Гагсонську ферму, а я на кілька днів затрималася у знайомих.

      – А як довго пробудеш у нас? – запитав Зеб.

      – Тільки один день. Завтра ми з дядьком Генрі вирушаємо назад до Канзасу. Адже так довго не були вдома, тож дуже скучили за домівкою.

      Хлопчик ляснув батіжком свого великого кістлявого коня й задумався. Він хотів ще щось сказати своїй супутниці, але навіть не встиг відкрити рота, бо коляска раптом почала швидко розгойдуватися з боку в бік, а земля перед нею вмить здибилася. Наступної секунди пролунав оглушливий гуркіт, і Дороті побачила, як поруч із дорогою розверзлася земля, а потім глибока тріщина зімкнулася знову.

      – О Боже! – закричала вона, вчепившись у залізні поручні. – Що це таке?

      – Землетрус, це просто жахливий, великий землетрус… – обличчя хлопчини вмить побіліло. – Ми з тобою дивом врятувалися, Дороті.

      Тим часом кінь став як укопаний. Даремно Зеб тряс віжками, підганяв його – ніщо не допомагало. Тоді хлопчик почав щосили бити тварину по спині батогом. Джим невдоволено заіржав і повільно потрусив по дорозі.

Скачать книгу