Озма з країни Оз - Лаймен Фрэнк Баум Шкільна бібліотека української та світової літератури

Скачать книгу

повітря. – Це ж Колесун!

      – Колесун? – вигукнула Дороті. – Який Колесун?

      – А ти забула, що на піску прочитала: «Стережіться Колесунів?» Тікай, чуєш? Тікай!

      Дороті кинулась тікати, а Колесун пронизливо, люто закричав і щодуху погнався за нею.

      Оглядаючись через плече, дівчинка побачила, що з лісу викочується ціла вервечка Колесунів – кілька десятків, і всі в розкішних, туго обтягнених убраннях, і всі з лютим, дивним криком швидко котяться за нею.

      – Вони нас упіймають! – засапано гукнула дівчинка, що не пускала з рук важкого відерця з обідом. – Я вже не можу бігти, Біліно!

      – Дерись на гору – швидше! – сказала Курка, і Дороті побачила біля себе велику купу гострого вугластого каміння, яку вони минули, коли йшли до лісу. Руда Курка саме злетіла на ті каменюки, і Дороті з останніх сил полізла за нею, спотикаючись на крутому нерівному схилі.

      І саме вчасно, бо передній Колесун уже наздоганяв її; та коли дівчинка полізла на каміння, він зупинився під пагорком, аж виючи з люті й розчарування.

      Дороті почула, як Руда Курка по-своєму, по-курячому сміється кудкудакаючи.

      – Не поспішай так, люба! – гукала Біліна. – Сюди, на це каміння, вони за нами не покотяться, тут ми в безпеці!

      Дороті зразу спинилась і сіла на широкий камінь, бо вже геть засапалась.

      А до підніжжя пагорба вже докотилися всі Колесуни, проте було видно, що їхні коліщата не покотяться по нерівному й гострому камінню і вони ніяк не зможуть дістати Дороті й Курку там, куди ті втекли. Але вони весь час кружляли довкола пагорка, так що дівчинка й Біліна були майже бранцями й не могли спуститися вниз, щоб не попастися їм у руки.

      Потім ці створіння заходилися погрожувати Дороті передніми колесами, виявилося, що вони вміють і говорити, а не тільки розлючено кричати, бо деякі з них вигукнули:

      – Ми вас іще спопадемо, так і знайте! А коли спопадемо, то роздеремо на маленькі шматочки!

      – Чого ви такі лихі на мене? – спитала Дороті. – Я чужинка у вашому краю і нічого поганого вам не зробила.

      – Не зробила?! – обурився один – як видно, їхній ватажок. – А хто зривав наші коробки зі сніданком та відерця з обідом? Он же в тебе й досі в руках краще відерце!

      – Я зірвала тільки один сніданок і один обід, – відказала Дороті. – Я була голодна й не знала, що ті дерева ваші.

      – Це тебе не виправдовує, – заперечив ватажок, убраний найпишніше. – Закон такий: хто зірве відерце з обідом без нашого дозволу, той повинен негайно вмерти.

      – Не вір йому, – сказала Біліна. – Я певна, що ті дерева не належать цим жахливим створінням. Вони взагалі лихі й жорстокі, і я гадаю, що вони постарались би вбити тебе, навіть якби ти не зірвала відерця з обідом.

      – І я так гадаю, – погодилась Дороті. – Але що нам робити зараз?

      – Сидіти тут, – відказала Курка. – Ми в безпеці від Колесунів – принаймні поки не повмираємо з голоду; а доти може статися ще багато чого.

      Тік-так

Скачать книгу